Херсон. Казенний сад

Херсон. Казенний сад. Це найстаріший рукотворний парк у місті, який створено у XVIII ст. У ньому є дуб - ровесник Херсона. Свого часу в саду зупинялися вельможі: Олександр Суворов, Григорій Потьомкін та інші.

Заснований в безлісому степу, молодий, відкритий всім вітрам Херсон в перші роки свого існування менше всього був схожий на місто. Всі сили будівельників були кинуті на спорудження фортеці. Величезні проблеми з поставкою буквально всього необхідного довгий час відсовували на задній план інші проблеми, у тому числі і озеленення.

Але, не дивлячись на такі труднощі, через п'ять років після заснування міста генерал-губернатор Новоросійського краю князь Григорій Потьомкін розпорядився укласти контракт з англійським садівником Моффетом на закладення за межами міста лісової плантації. Для майбутнього Міського (Казенного) саду обрали мальовниче місце біля річки Веревчина, між двома балками - Казенною і Молочною. 1 квітня 1783 року був підписаний контракт і в тому ж році там висадили 10 тисяч дерев.

Дуже швидко цей зелений куточок став улюбленим місцем відпочинку городян. Не дивлячись на віддаленість від міста, у вихідні дні там було людно, херсонці приїжджали відпочивати, спілкуватися, нерідко там влаштовувалися міські свята і гуляння. Фактично це був вже парк.

У 1787 році до приїзду імператриці Катерини II спеціально для неї тут був побудований будиночок для відпочинку. У нім цариця провела деякий час і навіть «царською рукою своєю посадила декілька дерев». Краєзнавці вважають, що якраз ці декілька дерев і стали причиною появи численної кількості легенд.

Городяни наперебій передавали з вуст в уста ці казки про посадку того або іншого дерева самою царицею. Навіть дуб в парку Леніна довгий час шкільні вчителі називали «катеринівським». Зараз, до речі, один із старих дубів Херсона в Казенному саду носить цю назву. Його розміри просто приголомшують - в обхваті більше 4 метрів!

Але, цариця виїхала, князь Потьомкін помер, а до Херсона прийшла перша криза. Із занепадом Херсона в кінці XVIII - початку XIX століть сад був покинутий. Декілька десятиліть ніхто не піклувався про насадження і частина дерев загинули. Деякий час долею саду займався Олександр Суворов. 

За його розпорядженням в парку був побудований воксал - легке паркове приміщення для танців, були відновлені доріжки. Сам полководець часто, особливо в святкові дні, відвідував Казенний сад. Люди, які гуляли в саду на момент появи Суворова, зустрічали його гучними вигуками «Ура». Залишався він тут недовго, але не розігрував з себе важного господаря чи недоступну особу, а був привітний і приємний. 

На Трійцю він приїжджав обідати з компанією офіцерів. При цьому грали полкові музики, співали піснярі. А після обіду він бавився в хороводах, але водив їх не з дівчатами, а з офіцерами.

У сад посилалися музики і піснярі взагалі в неділю та інші свята. Послухати їх і погуляти збиралася різна публіка з міста. Увечері в ці дні бували у воксалі танці. 

З від'їздом Олександра Васильовича закінчилися веселі і святкові дні. Солдатів-музикантів в сад вже не посилали. Без звичної музики рідкими стали народні гуляння і пікніки. Сад знову заріс і став порожнім. Головною проблемою саду були часті підтоплення під час розливів тоді ще повноводної річки Веревчина. Врешті-решт дерева висаджені на схилах балки були знищені паводками, а за радянських часів вона була забудована дитячо-юнацькою спортивною школою і автозаправкою.

У 1812 році херсонський губернатор Г. Рахманов надав розпорядження про облаштування Казенного саду. З того часу плодові дерева Казенного саду, що отримав назву Міського, почали приносити дохід. Міська управа щороку проводила конкурс на право оренди міського саду. Переможець конкурсу був зобов'язаний висаджувати нові дерева і стежити за порядком, дістаючи можливість продавати фрукти. Судячи з плану, що зберігся, у 1864 році, площа саду була в 5-6 разів більше його сучасних залишків. 

У 1874 році затвердженим рішенням Міської управи покинута територія Казенного саду була передана земському сільськогосподарському училищу. Тут був побудований учбовий корпус і різні господарчі будівлі. Будівництво сад не зіпсувало. Стараннями учнів його очистили від сухостою і привели в належний вигляд. А ще декілька років опісля на території парку був заснований невеликий ботанічний сад з рідкісними екзотичними рослинами і облаштована метеорологічна станція.

В цей час місто впритул наблизилося до кордонів парку. Це привело до того, що парк знову став популярним серед городян. Жителі Забалки і Сухарки стали постійними гостями в Казенному саду. Правда, жителі околиць принесли в місце колись культурного відпочинку свій колорит. Пияцтво, бійки і інша краса відпочинку місцевого пролетаріату були звичайним явищем. Рідкі випуски місцевих газет не повідомляли про чергову бійку, крадіжку або розбій в Казенному саду. Поліцейські навіть вимушені були заснувати постійний поліцейський пост в саду.

Під час Громадянської війни на території саду жителі закінчили те, що почали військові - впродовж трьох років сад піддавався постійним набігам мисливців за дровами. Велику частину фруктових дерев пустили на дрова, залишилися незайманими лише вікові дуби, спиляти їх було не так просто. Вже в січні 1918 року херсонська газета «Рідний край» повідомляла: «У Казенному саду знищені всі вербові дерева. Жителі самовільно вирублюють фруктові дерева».

Після встановлення радянської влади відновлювати сад не стали. У будівлі сільгоспучилища, а пізніше Херсонського сільгоспінстітуту відкрили обласний інтернат (зараз обласний ліцей). Парк частково перепланували, висадили дерева, але місцем відпочинку він так і не став. З 1964 року він має статус пам'ятки садово-паркового мистецтва. На той час тут зростало 59 дубів, яким з повним правом можна було привласнити статус об'єкту природно-заповідного фонду місцевого значення. Не дивлячись на новий статус, парк був безлюдний, навіть після спорудження нового спального мікрорайону «Шуменський». У 1980-і роки поряд з обласним інтернатом почалося будівництво ДЮСШ №5 з невеликим стадіоном. Місто отримало прекрасний спортивний об'єкт, правда, втративши велику частину парку.

Зараз про Казенний сад мало хто пам'ятає, на схилах Молочної балки місцеві жителі влаштували стихійне звалище, а в самому парку безлюдно, лише з ранку власники собак вигулюють своїх чотириногих вихованців. В той же час є всі передумови для того, що б створити в цьому місці прекрасний куточок, де городяни могли б відпочити від міської метушні.

У серпні 2011 року депутати міськради активізували свою увагу на проблемах парку. Члени партії влади виступили з ініціативою «відродити дубовий гай» в рамках святкування Дня міста, але далі за банальне прибирання сміття і обіцянки викласти паркові доріжки плитами, знятими з площі перед міськрадою, справа не пішла. А шкода. 

(Автор - Сергій Никітенко)