Вход
kolokray.tour@gmail.com
kolokray@ukr.net
(050) 33 44 900
(067) 240 32 09
(044) 383 95 51
(067) 323 55 77
  • Екскурсії по Києву
  • Тури по Україні
      • Середнє Подніпров’я
      • Поділля
      • Сіверщина
      • Полтавщина
      • Запорізький край
      • Волинь
      • Галичина
      • Закарпаття
      • Буковина
      • Причорноморя
      • Крим
      • Слобожанщина
  • Активний туризм
  • Тури за кордон
  • Визначні місця

Київ. Верховна Рада

Київ. Будинок Верховної Ради. Мабуть, нині немає в Києві іншого громадського будинку, де так завзято вирували би пристрасті, де так затято одна група політиків боролася б за правду, а інша так само затято протистояла б їй. Немає в Києві іншого місця, де так відверто дозволялось і заохочувалось би хуліганство, справжні бійки і взагалі порушення норм громадської поведінки, приниження людської гідності й нехтування нормами права, порядності та моралі. Хіба міг знати автор будинку архітектор Володимир Гнатович Заболотний, що до такого дійде в його дітищі, любовно виплеканому в занадто непрості часи? Особливо, якщо зважити на факт виселення з «Гостинного двору» Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Заболотного якраз у 115-річницю від дня народження Зодчого - за мовчазної згоди саме Верховної Ради! Сто років тому скрушно зітхнули би: мовляв, і «це відбувається в університетському місті», тобто в присутності освічених людей...

Отже, у травні 1939 року поряд із колишнім Царським (Маріїнським) палацом постала компактна білостінна будівля, яка одразу ж внесла певний контраст у довкілля. Тоді неподалік уже височіла похмура, темно-сіра й кострубата на вигляд велетенська кам’яниця, призначена для НКВС. Можна лише уявити, якою «масштабною» передбачалася там робота! Проте невдовзі Наркомат внутрішніх справ перевели на Володимирську, 33, а в десятиповерхівці розташувався Раднарком - попередник теперішнього Кабміну. Верховна Рада тоді являла собою суто декоративний парламент, який автоматично дублював усе, що вирішувалося в Москві. У тій самій столиці, яка вже понад двадцять останніх років ніяк не може вгамуватися і звикнути до нового стану справ...

Перед фасадом нової будівлі встановили скульптурні зображення персонажів, які символізували торжество народної демократії та непорушного блоку комуністів і безпартійних: робітник, колгоспниця, вчений та червоноармієць.

Здійснений проект будинку одразу одержав схвальну оцінку від влади і громадськості. Володимир Гнатович Заболотний став лауреатом Сталінської премії першого ступеня, професором, головним архітектором Києва. Справді, заслужено.

З початком Великої Вітчизняної війни будинок Верховної Ради спорожнів: уже в перших числах липня 1941 року службовий апарат евакуювався на Схід, а саму будівлю, в очікуванні залишення Києва ворогові, замінували. Так діяла сталінська настанова: щоб «наша радянська земля горіла під ногами фашистського окупанта...»

Вступивши 19 вересня в Київ, досвідчені німецькі кінооператори з роти пропаганди 6-ї армії зафіксували проходження своїх військ і повз будинок Верховної Ради - ці кадри демонструвалися у кінохроніці «Die Deutsche Wochenschau», а заміновані місця розмінували.

Побували німецькі фотокореспонденти й у залах Верховної Ради, де над президією бовваніла скульптура Сталіна на повен зріст, а над нею - барельєф із «класиками»: Маркс, Енгельс, Ленін. Звісно, невдовзі все це було знищено.

Ще не встигли охолонути від вибухів і пожеж, заподіяних червоними диверсантами, руїни Хрещатика, як у ніч на 1 листопада того ж 1941 року підпільники спалили будинок колишньої міської думи, що до війни був на теперішньому майдані Незалежності. За цю безглузду акцію саботажу окупанти розстріляли наступного дня 300 заручників - мирних жителів міста, схоплених на вулицях.

Третього листопада 1941 року заздалегідь підготовлений більшовиками вибух знищив Успенський собор Лаври. Минуло три тижні, і газета «Українське слово» оприлюднила постанову голови міста Києва Володимира Багазія за № 112 від 10 листопада 1941 року:

«Про оголошення подяки бранд-майору п. Цапкові та командам пожежників. Під час пожежі будинку колишньої Верховної Ради у боротьбі з пожежною стихією велику самовідданість проявили бранд-майор п. Цапко та вся команда пожежників».

Нагадаймо новим киянам, що на розі теперішніх вулиць Михайла Грушевського (колись Олександрівської) та Липської тоді ще височіла каланча Палацової пожежної дільниці. Звідси й прибули на гасіння Верховної Ради пожежники. Тепер на тому місці - готель «Київ».

А невдовзі і міський голова Володимир Багазій, і бранд-майор Борис Цапко були розстріляні окупантами: перший - за любов до України, другий за саботаж при гасінні німецьких об’єктів.

Того ж літа Київ відвідали рейхсміністр окупованих східних територій Альфред Розенберг та міністр озброєнь, головний архітектор рейху Альберт Шпеєр. Останній, оглянувши будівлю Володимира Заболотного, писав: «Проект Верховної Ради України цілком міг бути створеним талановитим випускником паризької Академії красних мистецтв...»

Усі два роки окупації будинок стояв спорожнілий, пограбований, запустілий, повільно руйнуючись...

7 листопада 1943 року, на другий день визволення Києва, начальник інженерних військ -  Юрій Бордзиловський поставив завдання саперам: розмінувати район, де розташовані урядові установи - Липки. Особливої уваги потребували будинки Верховної Ради і Раднаркому. Таку вказівку він отримав особисто від члена Військової ради фронту генерал-лейтенанта Микити Хрущова. А той добре знав про замінування 1941 року. 207-му батальйону допомагали рота собак-міношукачів та електротехнічна рота. Перевірялись на мінування шляхи, основні вулиці та під’їзди до важливих об’єктів: до заводу «Арсенал», до будівель Раднаркому, Верховної Ради, НКВС, Держбанку, військових училищ. Потім мінери увійшли і на території цих об’єктів, у самі будинки, в кімнати.

По війні будинок Верховної Ради відремонтували, а 1948 року за проектом архітектора В. Заболотного добудували півколом фасад із боку парку з дотриманням стилістичної єдності.

(Автор – Дмитро Малаков)