Онуфріївка. Парк чотирьох Михайлів

Онуфріївка. Парк чотирьох Михайлів. Завдяки моді ХІХ ст. на ландшафтні парки ми сьогодні гуляємо уманською «Софіївкою» - подарунку польського магната Потоцького дружині; Асканією Новою - улюбленому дітищу Фрідріха  Фальцфейна. Не відставали від моди й власники земель на Кіровоградщині. Поміщик Микола Давидов створив «Веселі Боковеньки». А в іншій частині області графська сім’я Толстих залишила нам Онуфріївський парк, який за іменами його власників і розбудовників ще називають Парком чотирьох Михайлів.

У 70-х роках XVIII ст. Онуфріївку купив Михайло Камбурлей, капітан російської армії, який заснував там парк. 1821 року, після його смерті, села Онуфріївка, Камбурліївка, Лозоватка, Іванівка та Омельник (13 тисяч десятин землі) стали власністю Михайла Дмитровича Толстого (1804 - 1891), чоловіка дочки Камбурлея - Катерини. У економії Толстих в Онуфріївці агрономом працював учень Докучаєва. Із 1914 року тут сіяли цукровий буряк, працював конезавод, на якому вирощували коней арденської породи. Була ферма корів сірої української породи (орієнтовно 600 голів), розводили в економії графа овець породи рабульє (вісім тисяч голів), які перемагали на російських і міжнародних виставках. У Онуфріївці на гроші Толстих побудовано церкву, земську управу, школу, лікарню, паровий млин з денним помолом 1000 пудів зерна та інші споруди.

На початку 20-х років ХІХ ст. граф Михайло Дмитрович Толстой заклав так звану стару частину парку. Керували роботами німецькі та чеські майстри. Сам граф узимку жив у Одесі, а весну й літо проводив у Онуфріївському маєтку.

Після смерті Михайла Дмитровича справами зайнявся його син - Михайло Михайлович Толстой-старший (1834 - 1898). Він покохав бідну 15-річну дівчину Олену Смірнову й одружився на ній, чим порушив вікові засади свого роду.

Із цією красивою історією кохання пов’язана визначна пам’ятка парку - дуб кохання. За легендою, цей дуб посадили на острові Олена та Михайло, коли повернулися з весільної подорожі в батьківський маєток. Місцеві жителі обов’язково приходять до цього дуба в день весілля, щоб зберегти любов на все життя.

У другій половині ХІХ ст. Михайло Михайлович закінчив будівництво нової частини парку. До 1917-го парк займав 150 десятин землі. Комплекс включав нижній і селянський ставки (загальною площею 83 десятини), сінокісні луки, розсадник, фруктовий сад. На той час у парку росло понад 200 видів дерев і чагарників.

Останній граф цієї гілки Толстих - Михайло Михайлович-молодший (1862 - 1927) - після жовтня 1917-го втратив свої маєтки, був позбавлений графського титулу, і його ледь не розстріляла Олександрійська ЧК. Від смерті врятували онуфріївські селяни, які пам’ятали добрі справи графа. У квітні 1919-го почесного громадянина Одеси графа Толстого, хвору людину, виселили з власного будинку.

На території парку були: графський будинок, літня їдальня, стайні, склад з підвалом-льодовиком, кілька штучних ставків у місці злиття річок Омельник і Сухий Омельничок, насипний острів на нижньому ставку. У старому парку й досі ростуть екзотичні дерева, висаджені двісті років тому, - каркас західний (залізне дерево), софора японська; незвичайний сидячеквітковий дуб, жолуді якого величиною зі сливу; цукрові клени, з соку яких варять кленовий сироп. Збереглися навіть двохсотрічні верби, висаджені уздовж берегів.

Понад століття Онуфріївський парк був одним із найкрасивіших місць на території сучасної Кіровоградської області. Парк і сьогодні справляє враження, хоча в останні десятиліття йому не приділяли достатньої уваги. І тому тут поступово згасає краса. Нині парк менший, ніж за часів Толстих, - лише 63 гектари. Хоча офіційно його межі так і не встановлено. Приміщення білої їдальні й льодовика порожні й поступово руйнуються. У ставках темно-зелена вода, бо у 60-ті роки минулого століття неправильно провели іригаційні роботи. Греблі та водоспади, побудовані двісті років тому, розвалюються. Так званий новий парк заріс чагарниками.

Регіональна служба охорони та реставрації пам’яток, яка сьогодні є балансоутримувачем парку, торік побудувала альтанки, встановила урни і туалети, відреставрувала один місток.

Автор – Володимир Поліщук