Маковей Осип

Осип Маковей. Осипові Маковею належить особливе місце. Поряд з Лесею Українкою, Василем Стефаником, Ольгою Кобилянською, Марком Черемшиною, Лесем Мартовичем, Гнатом Хоткевичем Осип Маковей був активним учасником літературного процесу в Галичині і Україні кінця ХІХ - початку ХХ століть. У його постаті об'єднався талант талановитого поета-сатирика, прозаїка, вдумливого літературознавця і критика, фольклориста, відповідальність редактора, а ще талановитого вчителя, вихователя молодих поколінь літераторів.

Народжений в Яворові, недалеко від Львова, в 1867 році Осип Маковей пройшов добру літературну школу. Він вчився в Львівській українській гімназії, а потім на філософському факультеті Львівського університету (1887-1893), пізніше був «надзвичайним» слухачем слов'янського семінару у Віденському університеті, викладачами якого були такі всесвітньо відомі учені, як В. Ягич, К. Їречек, М. Мурко.

Але чи не перше місце займала в багатогранній діяльності О. Маковея його редакторська робота. Йому довелося редагувати «Зірку» (1893), «Буковину» (1895-1897), «Літературно-науковий вісник» (1897-1899). Враження від редакторської роботи в різних виданнях О. Маковей виклав в циклі «Подорож до Києва». Відвідуючи Києво-Печерську лавру, автор відмолював свої «тяжкі редакторські провини»:

«Ах, Боже, редактором бути у нас

І не согрішити не можна;

Хоч як ти пильнуйся, дивись, аж нараз

І вийшла стаття вся безбожна.»

 

 

На початку ХХ ст О. Маковей захистив докторську дисертацію про творчість П. Куліша. В останні роки життя О. Маковей працював викладачем у вчительських семінаріях Львова та Заліщик. Помер в Заліщиках в серпні 1925 року.

О. Маковей був одним з тих західноукраїнських діячів, хто слідом за І. Франко прокладав мости до культурних і літературних кругів Наддніпрянщини. У 1897 році він відвідав Київ. Враження від цих відвідин лягли в основу збірки рефлексійной лірики «Подорож до Київа» (1897).

«Їду, наслухаю:

Москаль і москаль,

Се лях, хоч без конфедератки,

Се жид, се грузин, се московський француз

І руді прочани з-під Вятки.

Тремтить моє серце: не чую нігде

Тих слів, що учила нас мати...

Де ви поховались, мої земляки,

Що вас тут нігде не видати?

Ах ні! Вас украли, в неволю взяли

Вас баба Росія украла

Язик вам відтяла, впрягла у ярмо

І воду возити казала».

 

 

 

 

 

 

МАТИ ГОРОДІВ РУСЬКИХ

 

Ось я вже і в Києві! Слава тобі,

український Єрусалиме!

Дивлюся на тебе у лютій журбі,

бо горе пече нестерпиме!

 

Блукаю по тобі і згадую все,

що в пам’яті маю зі школи;

не знав я багато, а й те призабув

 та вже й не навчуся ніколи...

 

Се ж наша столиця, не наша тепер!

А ми тут панами бували! -

Для города сього Кий плани робив,

а Хорив і Щек будували.

 

Тут Аскольда й Дира князь Олег убив,

взяв Київ і став панувати,

сказавши пророцтво, що Київ тепер

 всім руським містам буде мати.

 

Святий же Андрій тут ще ліпше сказав

 до руських людей подорожних:

«Тут буде прегарна столиця колись

 і більше церков, як побожних!»

 

Тут Володимир, аби збутись жінок,-

а мав їх немало: аж триста! -

і сам охрестився і Русь охрестив

 та й збувся жінок геть дочиста.

 

Тут Ярослав Мудрий ворота поклав,

що золотом дивно сіяли: -

хоч мудрий сам був, а немудро зробив,

бо золото геть розікрали.

 

Та все було б добре, аж Нестор сказав,

що Русі веселіє пити;

веселіє веліє Русі було:

де п’ють, там охота і бити.

 

По п’яному бились князі, як шевці,

лиш дим ішов з руських повітів;

дістали й жиди у ті княжі часи

 від київських антисемітів.

 

Аж Батий прийшов, як протріпав князів,

награбив на Русі чимало, -

вони аж тоді всі на розум прийшли -

так здавна на Русі бувало...

 

А потім ляхи тут недовго жили,

хоч слід їх донині зостався:

ґуральні і унію тут завели,

і нарід так пив, аж качався.

 

На все те потроху Острожський поміг

 і гетьман Петро Сагайдачний,

що жінку на люльку й тютюн проміняв

 і в похід пішов, необачний...

 

А далі Могила церкви будував,

з ксьондзами, де міг, борикався,

вкінці наш Хмельницький на голову впав,

і Київ цареві дістався.

 

Таке то все наше! Літ п’ятсот складай;

гаруй і не спи і борися,

а потім готове чужому давай,

а сам лиш смаком обійдися!..

 

По Києві ходжу, так сумно мені, -

що гляну у «путеводитель»,

то все там читаю, що наше то їх  -

хто ж буде наш руський спаситель?

 

О Київ, о матінко городів всіх,

на що ти сьогодні звелася!

Тепер ти не мати, а мачуха нам,

як за москаля віддалася!..