Міклухо-Маклай. Мандрівник

 Міклухо-Маклай - мандрівник. Міклухо-Маклай народився в сім'ї інженера-залізничника. Його батько, Микола Ілліч Миклуха, народився 1818 р. у Стародубі Чернігівської губернії. Прадідові, запорозькому козакові Степану було пожалуване дворянське звання за героїзм при штурмі Очакова (під час російсько-турецької війни). 1863 — вступив до Петербурзького університету, але 1864 року був виключений за участь у студентському русі. Продовжив освіту в Німеччині. 1868 року закінчив Єнський університет.

Сам Маклай 1884 року дав таку відповідь кореспондентові газети «Сідней морнінг гералд» про своє походження: «Моя особа — живий приклад того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Гаряча кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів — гордих ляхів, яка, в свою чергу, розбавлена кров’ю холодних німців. Чого в цій суміші більше? Який із її складників у мені найзначніший, судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю батьківщину мого батька — Україну, але ця любов не применшує поваги до вітчизни моєї матері — Німеччини й Польщі».

У 1870—1880-ті рр. вчений займався переважно дослідженнями з антропології та етнографії корінного населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії, у тому числі папуасів північно-східного берега Нової Гвінеї (тепер Берег Миклухо-Маклая). В лютому 1886 року Миклухо-Маклай залишив Австралію та в квітні прибув у Росію. Саме після повернення з Австралії у прізвищі дослідника з'являється друга частина — Маклай. Він домігся зустрічі з Олександром III в Лівадії, де запропонував царю заснувати поселення на Березі Маклая. Олександр III скерував новогвінейську справу до спеціальної комісії; комісія відкинула проект, і цар виніс вердикт «Вважати цю справу закритою. Миклусі-Маклаю відмовити».

Двічі (у 1886 та 1887 рр.) приїздив до Малина у маєток своєї матері Катерини Семенівни Миклухи. Тут вивчав побут, звичаї та традиції поліщуків. Цікавиться походженням древлян, їх історією. У навколишніх селах вивчав антропологічну будову місцевих мешканців. У Малині закінчив редакційну підготовку своїх «Подорожей». Останні дні життя Миклухо-Маклай провів в лікарні Вілліє при Військово-медичній академії. Помер на лікарняному ліжку о 9-й годині 30 хвилин в суботу 2 квітня 1888 року. Похований на Волковому кладовищі (Санкт-Петербург).

Автор близько 160 наукових праць.

Був захисником колоніальних народів. Виступав проти расизму та колоніалізму.

Мандрував також Україною,  досліджував фауну Крим. Свої подорожі Миклухо-Маклая описав у книзі «Серед дикунів Нової Гвінеї», яка була видана українською мовою у Києві 1961 року. Ім'ям вченого названо Інститут етнографії АН СРСР.