Чортория село давнє, відоме ще з XV століття. Тепер воно зветься Старою Чорториєю. А його новозбудований присілок – Новою. Дві Чорториї розділяє широка долина річки Случ із заболоченими ставками.
З часів виникнення села воно перебувало у власності польської шляхти і з століття в століття переходило «з рук в руки», змінивши при цьому багатьох власників. У 1781 р. Чорторию придбав Ігнатій Кордиш. Оскільки у нього не було дітей, село успадкувала його сестра Францішка, яка була одружена з Юзефом Урсином Прушинським. Далі селом володів їхній син Кароль, одружений з Розою Прзібішевською. У них була тільки донька Антоніна, яка вийшла заміж за Адольфа Боженец-Яловицького. У 1870 р. Чорторию продали російському генерал-лейтенанту Петру Васильовичу Оржевському. Його дружина Наталія Іванівна була останньою господинею села до 1917 р.
Юзеф або Кароль Прушинські є вірогідними засновниками палацу (його вважають спорудою початку ХІХ ст.). Тоді ж заснували парк. При польських господарях була збудована капличка-мавзолей. У другій половини ХІХ ст. побудували низку господарських споруд.
У 1870 р. поруч з парком звели паровий млин. Багатоповерховий велетень молов до 500 000 пудів пшеничної муки різних сортів. Це не млин навіть - це міні-завод: п'ять поверхів з боку двору, сім поверхів з боку ставка, плюс перехід до двоповерхової прибудови, де колись був склад готової продукції. Зараз млин діє як гідроелектростанція.
П.В. Оржевський у 1880-х роках збудував огорожу, браму з прибрамним будинком та перебудував палац - він став двоповерховим. Справжньою окрасою заборного комплексу стали центральні в’їздні ворота. Ворота являють собою металеву конструкцію з кованого заліза, які обрамлені гранітними стовпами виконаними майстрами сірого граніту, завезеного з-під Шепетівки.
В палаці збереглися давні сходи, прикрашені відлитими каштановими листочками та геральдичним драконом на початку маршу, а також великий вітраж на теми античності. Вітражів було декілька, але один з вітражів зробив художник Ф. Бялковський. Стеля з ліпниною і вітраж - початок ХІХ ст., мармуровий камін - друга половина ХІХ ст., вони теж збереглися до наших днів. У 1907 р. капличку-мавзолей переробив архітектор Адріан Вікторович Прахов (1846-1916 рр.) на церкву. Її стіни розписав художник М.В. Нєстєров.
На жаль, за часів Радянської влади церква-усипальниця зазнала значного руйнування і на сьогодні робіт відомого майстра практично не залишилося. Після Жовтневої революції маєток перейшов у власність Радянської влади, і у 1920 році на його базі було створено Волинський агрономічний технікум. Зараз тут Новочорторийський аграрний коледж.