Хоча підходи до Свіржського замку (15 ст.) заблоковані з трьох боків водами досить великого ставу, на неприступну й грізну фортецю він зовсім не схожий. І все ж 1675 року він виявився нездоланною перешкодою для воїнів кримського хана, а перед тим, 1672 року, навіть турки упіймали тут облизня. Це магнатське гніздо на горі Белз виявляє своє «замкове обличчя», насамперед оборонними вежами, які розташовані по краях північного боку над центральним фасадом. На ньому барельєфом красується дивовижне зображення фантастичного грифона, який, мабуть, і є справжнім господарем цього обійстя, пильно оберігаючи його вже сотні років. До в’їзної вежі з пишною ренесансною брамою веде дерев’яний міст, прохід по якому надає особливої урочистості процесу потрапляння до замку. Хоч внутрішні приміщення цей пафос трохи нівелюють, але цікавий дворик із білокам’яними деталями й орнаментами дуже зберіг дух періоду активного функціонування цього замку (15-17 ст.). Верхнє (парадне) подвір’я і нижнє (господарське) чітко ділять замок на дві частини, що давало змогу мати двоступеневу оборону. 1546 року біля південної стіни замку був побудований Успенський храм, з’єднаний підземним переходом.
У контексті чудового ландшафту узгір’я Гологір (неподалік від Свіржа розташована найвища її вершина – гора Камула (475 м над рівнем моря) яка, одночасно є найвищою горою Східноєвропейської рівнини – від Карпат аж до Уралу, смуга горизонту вимальовується близькими пагорбами і лісами, за якими немов можна заховатися від усього світу.
Свірж є одним із найсимпатичніших замків України. Процес довгого милування ним ледь не перетворюється на медитацію. Принаймні, - захоплення людиною, яка колись відважилася на таке звершення саме тут. Хоч історія замовчує ім’я засновника і творця цього фортечного дива, але достеменно відомо, що ще 1427 року польський король Владислав II мав честь вступити у твердиню і цим розпочати її літопис.