Водоспад Учан-су - найвищий не лише в Гірському Криму, але і в Україні, і навіть в Європейській частині СНД. Розташований він в горах над Ялтою, 7 км. від міста, в мальовничій ущелині. Він майже вдвічі вищий Ніагарського водоспаду, близько 100 метрів заввишки, але повноводним буває лише в період дощів і танення снігу в горах - з листопада по травень. Тоді його можна побачити з міста і навіть з катера.
У перекладі з тюркського Учан-су - «вода, що летить». Є навіть легенда, пов'язана з водоспадом.
Колись на південному березі Криму жила сім'я виноградарів, в яких була дочка - красуня Зейнаб. Вона була така легка і моторна, що жителі називали її Учан (що летить). Зейнаб-Учан дуже любила співати. Одного разу пролітав над селом гірський дух - господар Кримських гір. Зачарований піснями дівчини і уражений її красою гірський дух вкрав її і поніс в гори. А тим часом в її рідному селі знущався над людьми демон мору. Гинули сади, виноградники, бо не було води. Зейнаб-Учан дуже сумувала за своїми рідними і просилася додому. Змилувався над Зейнаб гірський дух і відпустив її, але перетворив на річку, щоб вона змогла допомогти людям. Потекла річка від гірських вершин вниз по долині до моря. Демон мору почув шум річкових вод і вирішив перешкодити цьому. Поставив на дорозі річки скелястий бар'єр. Але річка кинулася з висоти вниз, здолавши всі перешкоди на шляху. Де вона протікала, там знову з'являлося життя. А люди назвали річку Учан-Су.
Ще водоспад отримував назву «Ауткінський», через передмістя Ялти, в якому в 19 столітті жили албанські греки - аути. За радянських часів була масова мода перейменовувати все на «народне», і річка Учан-Су стала «народною» отримавши назву «Водоспад», а водоспад став іменуватися Ялтинським. Але все таки коріння сучасної назви лежать в тюркській. Водоспад на тюркській - це «учансув».
На березі ріки Учан-Су, яка бере свій початок з підніжжя Ай-Петрінського масиву, збереглася незвично строга будівля католицького собору. Його проектував М. П. Краснов на замовлення католицької громади Ялти. Будівлю повинен був увінчати високий шпиль з дзвіницею, додаючи закінченість і досконалість будівлі, але костел так і не добудували. У 1916 р. в ньому поквапились почати службу, а через рік вже стало не до костелів... У 1934 році храм закрили на довгі роки, в цій будівлі відкрили краєзнавчий музей, потім органний зал. Зараз тут моляться католики, проходять концерти духовної і світської органної музики.