Сакральна одноденна екскурсія до гетьманської столиці Лівобережжя - Батурина. Вольтер називав Батурин «Головним містом України». В першу чергу - це столиця Мазепи: інтелектуальні змагання в Сеймі, народні гуляння з феєрверками, англійські карети і колекція запорозьких гармат — це все, про що ми здогадуємося з уцілілих архівів. Таємниці і загадки відчуваються тут на кожному кроці. Ця земля має неповторну надпотужну ауру, величезну енергетику, вклонитися якій щорічно приїжджають 1000 людей. Тож почнемо мандрівку в барокову епоху України, її побут, етикет, звичаї, стосунки між людьми та владою...
Батурин оздоблювався з бароковою пишністю, не поступаючись Києву. Центр прикрашали численні православні храми, зокрема головний — Троїцький, на будівництво якого Іван Мазепа виклав 20 тисяч золотих. Гетьманська ж резиденція була на Гончарівці, яку називали Ермітажем, що за кілька кілометрів від центральної частини міста, де приймали вищих урядовців й іноземних послів. Там дійсно була картинна галерея, музей зброї та гетьманська бібліотека з поважною збіркою старовинних книжок. А в самому серці міста розташовувалися Генеральна військова канцелярія та Сейм.
Батурин, як столиця Лівобережної України з’являється ще до занепаду Чигирина. Це сталося під час гетьманування Петра Дорошенка, який призначив своїм представником на Лівобережжі Д.Многогрішного. Це він започаткував Батуринський період історії Гетьманщини. Єдина споруда, яка дійшла до нас з тих часів, вистояла після жорстокого нищення Батурина московським військом на чолі з О. Меншиковим у 1708 року – це зведена ним будівля Генерального суду. З обранням В.Кочубея генеральним суддею будинок переходить в особисту його власність, поряд зводять домову церкву і облаштовують шикарний парк. До кремезного старого дуба, який слугував поштовою скринькою, тишком-нишком бігала на побачення до І. Мазепи – Мотря Кочубей. Ви теж прогуляєтесь «алеєю кохання», присядете на лаву. що встановлена на місці побачення, загадавши бажання.
Д. Многогрішний став першим керівником Української держави засланим до Сибіру. але не останнім. Символічним є те , що через 15 років такою самою виявиться доля і керівника опозиції і заколоту проти Д. Многогрішного – наступника гетьмана І. Самойловича. Він прагнув абсолютної влади, хотів об’єднання Лівобережної та Правобережної України. Т. Шевченко який шанував П. Дорошенка за його державотворчі змагання назвав Самойловича «дурний Самойлович», що пішов проти Дорошенка.
Наступним гетьманом стає І.Мазепа – диктатор моди, який започаткував попит на український архітектурний стиль.
На межі XVII-XVIII ст. мода творилась при дворах можновладців. Взірцем у всіх цих речах слугував монарх. Наприклад , Людовік XIV французький над усе любив театр, танці і власну владу. Аби зробити придворну кар’єру, треба було гарно вдягатися, дотримуватись етикету і розумітися на театрі. При дворі Людовіка вимагалося бути гарним , а при дворі Мазепи розумним. Тож верхівка козацької старшини дбала про високий рівень освіти своїх нащадків, а відтак мусила підтримувати навчальні заклади і видавничу справу. Гетьман фінансував церковне будівництво, й цю моду наслідував хто як міг : полковники фундували храми, сотники замовляли іконостаси, заможні козаки дарували церквам ікони і книги. Серед еліти стало престижним читати і мати дома бібліотеку – адже це давало змогу піднятися в очах Мазепи. Мазепі вдалося зібрати навколо себе команду однодумців – старшин та духівництва – яка не тільки профінансувала, а й організувала творення Української версії панівного на той час мистецького стилю Бароко, яке назвали Мазепиним Бароко. Далеко не кожна країни була спроможна надати національних рис тому чи іншому світовому стилю. От, наприклад, ще один сучасник Мазепи, король Англії Карл II нічим, окрім жіноцтва не цікавився, тому Британія своєї версії Бароко не має.
Французький король прославляв у пишній архітектурі власну особу (навіть розпланування парку у Версалі мало символізувати рух світила небом) а вже через неї Франції. Що до Мазепи в архітектурі йшлося про дві речі. Перша з них – підкреслення історичної спадковості княжих часів, і відповідно, права України на незалежність. Тому в реставрацію храмів князівської доби були вкладені шалені кошти. Друга – демонстрація сильної та непохитної влади православного володаря. Тому зводили розлогі монастирські комплекси та величні храми. Але не менш важливою була запроваджена гетьманом , мода на освіченість, звичка вкладати кошти у проекти.
Пам’ятаючи знаменитий вислів Київського митрополита С. Косова про те, що «Київ – наше небо», провід гетьманщини вважав за краще відвести подалі від цього священного міста численні небезпеки. Саме тому жоден із гетьманів навіть не намагався зробити Київ постійною резиденцією. А ось Батурин стає « Діловим містом»: тут не було відомих святих реліквій, не проводилися значні ярмарки. Зате тут перебувала гетьманська адміністрація і приймалися державні рішення. Батурин став містом «Білих комірців» , які обслуговували офіційні потреби Гетьманату. Мазепа розгорнув масштабне будівництво мурованих споруд. На території Литовського замку 1620 року, на місці покинутого городища доби Київської Русі споруджено дві муровані будівлі – Великий гетьманський палац, і менше за розмірами скарбниця, яку пограбували союзники. В ті часи в столиці налічувалося аж 40 церков.
Але характерний силует Батурина утворювали пять великих храмів, з них чотири будувалися гетьманським коштом. На столичні церкви Мазепа витратив загалом близько 40 тис. золотих. Іван Мазепа навчений гірким досвідом своїх попередників, котрих арештовували і видавали Москві найближчі соратники, вирішив не мешкати в самому Батурині, а влаштувати заміську резиденцію на Гончарівці. Оскільки це була приватна резиденція, то гетьмана охороняли вірні особисто йому сердюцькі полки. Для тодішнього Батурина це була велетенська будівля. Французький посол Жан Балюз згадував, що ніде більше не бачив такої як у Мазепиному палаці бібліотеки та колекції старовинної зброї. Загибель Мазепиного Батурина сталася в наслідок трагічного перебігу подій Північної війни між Швецією та Московським царством. Петро I наказав захопити Батурин, де було багато зброї, амуніції і різних припасів.
Мазепинці на чолі з полковником Чечелем завзято борони лися, проте 13 листопада 1708 року місто впало. Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані. Ціла Україна купалася в крові. Все, що написано Козацькими літописцями, знайшло підтвердження в результатах археологічних досліджень. За наказом Меншикова Батурин підпалили, цегла з мурованих будівель оплавилась і перетворилась на склоподібну масу. Палац Мазепи на Гончарівці, який назвали Привидом Батурина, ще близько пів століття стояв пусткою. Нещодавно там насипали пам’ятний курган на згадку про батуринців, полеглих у 1708 році і встановили гранітну плиту з портретом І. Мазепи.
Саме тут, в далині від галасу великих міст відчуваєш плин історії, тут приходить натхнення, тут проникаєшся патріотизмом.
Замовити екскурсію можна вже зараз за тел. 067 240 32 09 або 050 33 44 900