Антипівка. Красногірський Свято-Покровський жіночий монастирь

Релігійна памятка Черкащини - Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир - один із п'яти найстародавніших в Україні монастирів. Знаходиться в Антипівці, поблизу міста Золотоноша.

Жіночий монастир зведений ще у 1771 році у стилі українського бароко, архітектор І. Григорович-Барський. Але монастир має багату історію заснування. Були то часи, коли по річці Золотоношка ходили козацькі чайки...

За переказами, відлюдне життя на Красній горі започаткував чернець з Константинополя десь наприкінці 16-го століття. Нібито, явилась йому уві сні Цариця небесна і звеліла йти в землю руську, на гору біля Золотоноші, щоб вершити подвиг чернецький. Довго шукав він, але таки знайшов гору, яку люди називали Красною. Та гора була геть вся поросла чагарником-диким персиком. Мав той чагарник цікаву властивість - цвісти з початку весни до перших осінніх приморозків. І впродовж цього часу гора була вкрита яскраво-рожевим цвітом. Здалеку здавалось, що вона охоплена пурпуровим полум'ям. Ось люди і називали її Красною.

Власник цих земель, козак Іван Шебет-Слюжка вирішив посприяти ченцю в створенні монастиря, звісно ж, чоловічого. Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися ще бажаючі. З часом монахи збудували перший храм із верболозу в честь  великомученика Георгія Переможця. Але цій церкві не судилося довго проіснувати. Потім був храм, збудований  козаками, далі Покровський дерев'яний теплий храм, в 1767 - 1771 роках кам'яний Спасо-Преображенський собор за кошти святителя Сафронія, єпископа Іркутського, а в 1859 році був  побудований ще й кам'яний Покровський храм.

Треба сказати, що монастирі, засновані українським козацтвом, були не лише твердинею православної віри, а й осередками вченості, мудрості та джерелом знань, у тому числі й у військових. Саме в монастирях зберігалась і вдосконалювалась козацька  військова наука. Виконували козацькі монастирі й ряд інших функцій - кожна така свята обитель була водночас  фортецею і  шпиталем  для поранених та хворих,притулком для старих та немічних козаків. Саме  з цієї причини, поневоливши Україну, російський царат не міг миритися з існуванням  козацьких монастирів. Їх закривали, а багато з них із часом перетворили на жіночі - менш небезпечні з погляду нових московських господарів. Особливо сильного розмаху процес нищення козацьких монастирів набув після придушення Коліївщини. Доля стати  жіночою судилась і Красногірській  обителі.

Найбільшого розквіту з часів, коли монастир став жіночим,обитель досягла якраз перед жовтневим переворотом. Але вже в 1922 році більшовики пограбували й закрили Красногірський монастир, а  понад 700 черниць та послушниць вигнали геть. На території обителі розташувався  будинок для інвалідів, а всі монастирські святині були передані до Черкаського міського  музею. Доля цих святинь по сей день залишається невідомою.

Відновлення монастиря збіглося з німецькою окупацією Черкащини. З дозволу німецької влади обитель починає функціонувати у листопаді 1941 року. Відтоді монастир не припиняв своєї діяльності. Остаточне ж відродження обителі приходиться на кінець 1980-х років, коли був відреставрований Спасо-Преображенський собор і Покровський храм. В 2003 році обителі була повернута земля, яка належала їй до 1922 року.