Батуринський Крупицький монастир

Свято-Миколаївський Крупицький Батуринський жіночий монастир заснований у домонгольський період на місці явлення ікони Св. Миколая. Існує легенда про заснування монастиря, яка пов’язана з татарами: «Колись Орда, не змігши подолати мури обителі приступом, облягла її й прирекла всіх, хто там був, на голодну смерть. Але Господь зглянувся на моління православних, і з хмари над монастирем посипалися манні крупи».

Ця крупа  зберігалася в срібному ковчезі і при гетьмані Мазепі, але безслідно зникла. Коли монастир поміняв своє місце, переносився і Образ святого, який тричі повертався в пущу. Пізніше ікона була повернена в монастир і зайняла почесне місце в іконостасі.

Монастир набуває особливого значення з оголошенням Батурина гетьманською столицею, стає релігійним центром всієї Лівобережної України. Маценатами монастиря були гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа.

На території монастиря діють такі архітектурні пам’ятки як Собор Святого Миколая (1680 р.): п'ятиглавий храм в стилі українського барокко, збудований на кошти генерального судді Івана Домонтовича який був похований в соборі у 1683 р.). У 30 роках. ХХ ст., з приходом до влади більшовиків, цей собор був розібраний «по цеглині». Також на території монастиря розташована Мала Миколаївська церква «на скитку». Спасо-Преображенська церква (1803 - 1804 р.р.) та Дзвінниця (середини ХІХ ст.).

Серед святинь монастиря можна виділити мощі Св. Варвари. У 1651 р. під час захоплення Києва каральною експедицією литовський гетьман Януш Радзівіл вивіз дві частки мощей Св. Великомучениці Варвари з Михайлівського Золотоверхого собору. Одну з цих часток він відіслав як подарунок віленському єпископу Георгію Тишкевичу, іншу подарував своїй дружині Марії.

Після смерті Марії Радзівіл її частка дісталася київському митрополиту Йосипу Тукальському і певний час знаходилась у Каневі — його тогочасній резиденції. Після смерті митрополита святиня потрапила до Батурина, де зберігалася у гетьманській казні.

У 1683 році Св. Варвара явилася уві сні Дмитру Туптало — на той час крупицькому ігуменові. Дізнавшись про зберігання частки мощей у Батурині, він, домігшись дозволу у гетьмана Івана Мазепи, урочисто переніс святиню до Крупицького Микільського монастиря 15 січня 1691 р. і постановив щовівторка відправляти Великомучениці молебень. Також, у цьому монастирі знаходиться образ Святого Миколая «Крупицького». Власне, чудесне явлення цієї ікони і стало причиною заснування монастиря. До 1812 р. святиня знаходилася в Малій Миколаївській церкві «на скитку» — тобто на первісному місці існування монастиря.

Не оминула монастир і подальша його доля. У 1922 році монастир був закритий. Храми, братські корпуси, багату бібліотеку, обширне господарство розграбували. Церковне начиння, іконостаси, духовні книги порубали, 200 корів і волів перестріляли і спалили. Під час другої світової війни двічі намагалися висадити дзвіницю, яка виявилася зручним наглядовим пунктом. Але ні радянським військам, ні фашистам цього не удалося зробити. У 1999 році, по благословенню митрополита Антонія Вакаріка черниці Дорофія Хохлова і Опанаса Світлична з Чернігівського Свято-Успенського Єлецького монастиря  були направлені на відновлення покинутої, повністю зруйнованої Свято-миколаївської обителі.