Бердичів. Монастир Босих Кармелітів

Бердичів. Кляштор Босих Кармелітів 17 ст. Бердичівський кляштор (монастир-фортецю) ордену Босих Кармелітів у 1627 р. заснував воєвода і генеральний староста київського краю Януш Тишкевич, як обітницю за звільнення з татарського полону. Під розташування кляштору та в основу монастирського господарства Тишкевич передав 1630 року свій Бердичівський замок-маєток з кількома найближчими селами та приділив інші маєткові й грошеві фундації.

1634 року Бердичівські кармеліти заклали "дольний" (підземний) Маріїнський костьол, збудували торгівельні склепи, крамниці й інші господарські будівлі, поширили мури фортеці. Будівництво тривало 8 років. Урочисте відкриття монастиря та освячення нижнього костелу відбулось 22 липня 1642 р. На цій урочистості засновник склав жертовний дар для нового костьолу - ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю.

Незабаром кляштор набуває значення великого економічного центру. У зв'язку з цим зростає м. Бердичів, залюднюється ремісниками та торговцями, до Бердичева тягнуться лави прочан. Польська королівська влада зважає на колонізаційну роль й вагу кляштору й надає йому великого значення, як передовому форпостові польської державності в Україні. Держава допомагає підсилити й військову міць кляштору: ремонтує фортецю й наділяє кляштор гарматами та постійним гарнізоном.

Як велика одиниця економічного та ідеологічного впливу, кляштор втягується у вирло класових суперечностей та соціальних рухів XVII століття. Ще в сорокових роках XVII століття поміж кармелітами й власниками м. Бердичева - патронами кляштору (Тишкевичами) розпочалася тривала запекла боротьба за економічні позиції й гегемонію.

Боротьба кармелітів з православ'ям, насильне поширення унії, економічний та правовий визиск населення обернули кляштор на об'єкт соціальної ненависті всього місцевого населення. Тому, коли, в наслідок складних соціальних суперечностей, вибухнула на Україні "козацька" революція 1648 року - кляштор майже зовсім зруйнували повстанці. Фортеця босих кармелітів, вкупі з військовими силами воєводи Тишкевича, намагалася чинити опір козакам, але в бою під Махнівкою польські сили було розбито вщент, а кляштору й маєтки Тишкевичів взято загонами Хмельницького, що прямував до Зборова.

 Кармеліти, тікаючи з Бердичева, вивезли до Львова образ Матері Божої. Протягом 73 років ікона перебувала у монастирі сестер кармеліток босих, аж до року 1721.

 Кармеліти особливу увагу приділяли відбудові фортеці. Старі мури відремонтували й значно поширили; за допомогою королівської влади фортецю озброїли міцною артилерією, встановили підсилений гарнізон, самій фортеці надали назву "фортеця Марії панни". Фортеця стала значною військовою твердинею на Правобережжі. Фортеця неодноразово брала участь у різних битвах.

Особливо зросло значення кляштору та Бердичева з 1765 року, коли фундацією короля Станіслава Августа Бердичеву було надано права влаштовувати десять річних великих ярмарків. Таке право виклопотали Радзивіли, до чиїх рук перейшли на той час Бердичівські маєтки від Завішів.

1758 року кармеліти з Австрії привезли друкарню, придбавши її за кошти скаплежного братства при костьолі та на підставі привілеїв, наданих бердичівським кармелітам від короля Августа ІІІ, які підтвердила потім цариця Катерина ІІ. Незабаром друкарня ця набула першорядного значення в усій Польщі. Друкарня босих кармелітів за своє майже столітнє існування (1758-1844) випустила силу релігійних, політичних та інших видань.

Після розділу Польщі 1772 року та зруйнування Запорізької Січі в 1775 році Росія цілковито опанувала Україну. 1792 року остаточно ліквідували фортецю босих кармелітів у м. Бердичеві.

16 червня 1918 р. кармеліти знову повернули право власності на свій монастир. Вони керували парафією та були охоронцями кляштору (санктуарію) до 1926 р. в важких післяреволюційних умовах. Після смерті останнього кармеліта - отця Терезія Болеслава Штобрина - комуністична влада Росії взяла монастир у державну власність. У верхньому костелі було створено музей, а у нижньому - атеїстичний кінотеатр. У 1941 р., безпосередньо перед німецькою навалою на Радянський Союз, в монастирі виникла пожежа. Правдоподібно, в її полум'ї загинула чудотворна ікона.

У липні 1992 р. до Бердичева прибув отець Тобіаш Зажецький, якому було доручено, окрім пастирської діяльності, керівництво ремонтно-реставраційними та будівельними роботами.