Бучак. Голубе озеро

Бучак. Голубе озеро. В зв'язку з будівництвом Канівської ГЕС та заповненням чаші Канівського водосховища в 1974 році частина села Бучака, яка розташовувалась в зоні затоплення, була ліквідована, а люди розселені по сусідніх селах. Потужна техніка руйнувала первісний ландшафт, вирубувалися праліси, багато дерев  які були свідками князівських часів, нищилися древні цвинтарі. Не пощадили навіть історичну гору-пам'ятку - Лисуху. Після того, як на місцевості повправлялися бульдозери,  Голубе озеро є не що інше, як нижній котлован недобудованої ГАЕС. Стверджують, що воно має глибину до 30-ти метрів і дно його вистелене бетонними плитами. Але живиться воно не дніпровою водою, як можна було б подумати, роздивляючись фото. Живлять його підземні джерела, причому дуже холодні, через що вода навіть погожої літньої днини досить холодна. До того ж озеро за рівнем знаходиться вище водосховища і надлишок води витікає з озера в Дніпро. Гора сильно втратила в розмірах. Те, що ми бачимо зараз - лише третя частина від булої Лисухи. Варто, мабуть, сказати, що з розвалом СРСР будівництво було припинено. Види з гори відкриваються просто неймовірні.

Навколишня місцевість насичена археологічними пам'ятками ранньослов'янського періоду. 2 км нижче за течією Дніпра розташована Бабина гора, яку археолог Борис Рибаков відносив до провідних святилищ цього періоду на Середньому Подніпров'ї. Крім Бабиної гори є тут Московські гори та гора Лисуха, на якій було розкопане ранньослов’янське городище, знайдено близько ста поховань давньоруського часу, а також відкрите велике середньовічне місто. Дехто з дослідників вважає, що це місто не що інше, як літописне місто Пересічень.

Варто зазначити, що зараз села Бучак в традиційному розумінні тут не існує. Є лише декілька хат, в яких в літній час проживають дачники, бджолярі та рибалки. Але це поселення Канівщини знало кращі часи. У 1900 році село мало 182 двори та 846 жителів. Власником села був граф Цезар Адамович Шелембек. Тоді на території села були школа, 7 вітряків, 2 кузні.

При радянській владі село особливого розквіту не мало (ще б пак, адже горбистий ландшафт не сприяв розвитку землеробства), зате люди жили в екологічно чистій місцевості, мали вдосталь землі, лісу. А коли додати до цього близькість Дніпра з практично гарантованою тоді вдалою риболовлею, то можна зрозуміти, що жилося людям тоді в Бучаку досить непогано. Звичайно, населення мало незручності у вигляді відсутності доріг з твердим покриттям та електрики, але те частково компенсувалось чистим повітрям і розкішними, майже карпатськими краєвидами, які по заслузі оцінили кінематографісти. Завдяки цим самим краєвидам Бучак неодноразово виступав в ролі кіномайданчика. Тут знімалося багато історичних фільмів. Залишки асфальтованих ділянок (для пересування кінокамери) посеред густого лісу-тому свідчення. Не оминули своєю увагою цю місцевість і художники. З'їздилися вони сюди зі всього бувшого СРСР і перебували тут всеньке літо, змальовуючи розкішні місцеві пейзажі.