В історії України і, зокрема, Галичини графський рід Бадені, коріння якого втрачається десь у Валахії, а за іншими джерелами - в Італії, залишив глибокий слід. Брати Казимир і Станіслав володіли декількома десятками тисяч гектарів землі, у власних млинах переробляли зерно. У місті Буськ, що на Львівщині, Казимир заснував пивоварню, а в Радехове Станіслав розширив аналогічне підприємство, побудував оранжерею. Бадені підтримували школи для польських дітей і костели.
Родинне гніздо - палац графа Бадені - є одним із символів Буська. Палац графа побудований у 1810 році. Варто сказати дещо і про перших власників – родину Мієр. Ще з другої половини XVIII ст. величезні буські маєтки (від Кам'янки-Бузької аж до Радехова!) належали Мієрам. Юзеф Мієр (1730-1808 роки життя) в 1798 р. подарував буський ключ своєму сину від першого шлюбу з Анастасією з Богушів, літератору та комерсанту Войцеху Мієру. Войцех та його дружина, австрійська графиня Кароліна Вайссенвольф, оселилися в Буську, заклали там чудову резиденцію - і невдовзі несподівано продали цей маєток, купивши в 1819 р. Лежайськ.
Вже по смерті Войцеха буський маєток викупив його кузен, австрійський дипломат Фелікс Мієр. Один з синів Фелікса, Хенрик, постійно мешкав в Буську і залишив палац в спадок своїй дружині, колишній львівській акторці Анні з Вієрерів. І саме колишня акторка, залишивши собі невелику ренту з маєтку, віддала весь спадок чоловіка його племінникам Казимиру і Станіславу Бадені, синам Цецилії Мієр.
Казимир Бадені – в майбутньому лідер консервативної галицької партії, намісник Галичини, прем'єр Австро-Угорщини, отримав палац у 1876 році. Він постійно проживав у місті і з задоволенням хазяйнував у маєтку. Далі, щоправда, політична кар'єра відірвала його від господарювання. Казимир повернувся в улюблений Буськ вже на схилі життя, по закінченню політичної роботи, в останніх роках ХІХ ст.
Казимир розбудував палац в стилі класицизму і неоренессансу. Головний фасад палацу в центрі прикрашений портиком, парковий фасад вирізнявся псевдоризалітами, довгим балконом та кам'яними вазами на балюстраді. Загалом зовнішнє оздоблення будівлі досить скромне.
Останнім власником місцини був син князя Лотарінгського від першого шлюбу - Казимір Станіслав Бадені, котрий після Першої світової війни вступив до ордену домініканців. Ну а потім були радянські часи...
Цю споруду, на жаль, зараз важко побачити пересічному громадянину. У післявоєнний період тут була військова частина - казарми і адміністрація. Палац принаймні не зруйнували. Військові сумлінно підтримували його святковий вигляд. У 2004 році військову частину розформували, але Міністерство оборони і далі залишалося балансоутримувачем будівлі. На сьогодні йдуть важкі переговори про те, щоб віддати будівлю сфері культури та туризму, але поки що палац залишається міліцейським…