Черняхівський Олександр - лікар

Олександр Черняхівський. «На меня наставлен сумрак ночи»  написав в одній із поезій автор «Доктора Живаго». Такі майже безвихідні сутінки охопили восени 1929 року п’ятьох викладачів-лікарів, співробітників Київського медичного інституту, заарештованих серед значного кола української інтелігенції у «справі СВУ». «СВУ» як репетиція «великого терору»...

Старшому за віком серед затриманих медиків, завідувачеві кафедри гістології і ембріології у профільному навчальному інституті, що готував нову генерацію лікарів, - спадкоємці відомого медичного факультету в Києві, професорові Олександру Черняхівському було шістдесят.

Але чому лише Олександру Григоровичу Черняхівському, єдиному серед мучеників безсовісного інсценування, «вдалося» померти своєю смертю? Мабуть, слідчі й призначені «судді» були досить прискіпливими, розуміючи, що перед ними наукова постать європейського рівня і популярності.

Серед паперів маститого професора під час обшуку було виявлено праці лауреата Нобелівської премії Рамона-і-Кахаля з дарчими написами українському колезі. На жаль, ці безцінні книги, як і багато інших речей з особистого архіву вченого, та і його досьє в Київському державному архіві зникли... Але, так чи інакше, «червона імперія» тоді ще озиралася на Європу.

І ось влада виявила певну «поблажливість» щодо Олександра Черняхівського і його дружини Людмили Черняхівської-Старицької, дочки великого українського драматурга, яка також була серед обвинувачуваних. Вони були засуджені на п’ятирічні терміни позбавлення волі, причому тільки з висилкою. Так режим продемонстрував свою «великодушну лояльність» до цих «недоброзичливців революції». Місцем висилки був визначений нинішній Донецьк. Там до подружжя Черняхівських поставилися шанобливо. Кафедра гістології у створюваному медичному інституті була організована саме опальним ученим.

Але який шлях, які риси покликання цього гістолога першої величини? Олександр Черняхівський народився у грудні 1869 року на Київщині у Васильківському повіті, в сім’ї парафіяльного священика. Цей рід дав світові трьох видатних лікарів. Михайло, старший брат Олександра Григоровича, і Євген, молодший його брат, стали видатними хірургами. А Олександра захопили теоретичні дисципліни і, думається, багато його відкриттів і передбачень ще чекають нового прочитання. Взагалі ж бо деякі штрихи його наукового злету широким друком постають уперше. Річ у тім, що ще 1998 р. автор разом із ученими-гістологами Ю. Чайковським і Г. Костянтинівським опублікував у медико-історичному журналі «Агапіт» дослідження про О. Черняхівського. Воно базувалося і на його автобіографії, що випадково збереглася у фондах музею видатних діячів української культури Л. Українки, М. Старицького, П. Саксаганського, М. Лисенка.

Отож, після гімназії у Києві О. Черняхівський 1893 р. закінчив медичний факультет університету св. Володимира. І хоча йому двічі перед російсько-японською війною довелося по мобілізації працювати у київському військовому госпіталі лікарем-неврологом, дороговказною зіркою, безперечно, залишалися фундаментальні галузі. Це було закономірно для глибоко мислячої натури О. Черняхівського. Річ у тім, що в його студентські роки на факультеті викладали вчені абсолютно світового класу в цій галузі.

З 1918 р. О. Черняхівський - професор кафедри, а з 1924-го і керівник, аж до арешту. Що ж він зробив у науці? Черняхівський 1910 року публікує статтю про мультиядерні нейрони - сигнальники болю і запалення. Саме за розробку такої фіксації нейронних утворень іспанський титан нової дисципліни і його італійський колега були 1906 року удостоєні Нобелівської премії. Якби за розробку напряму в його новому баченні Нобелівські премії знову присуджувалися, О. Черняхівський абсолютно заслужено став би таким номінантом.

 «По закінченню гімназії, університету, рік 1894, вступив у склад учителів Київського Університету і потім Медінституту.

Але що ж відбувалося далі, якщо не торкатися обставин другого арешту, зникнення Вероніки Черняхівської і трагічної загибелі Людмили Михайлівни Черняхівської-Старицької 1941-го. О. Черняхівський 1934 р. виходить на пенсію, і подружжя повертається до Києва. Треба підкреслити, що і в Сталіно Олександр Григорович не перериває наукових робіт.

Отож, Черняхівські знову в Києві. Опального вченого влаштовує на роботу в Інститут клінічної фізіології АН УРСР його керівник, президент Академії О.О. Богомолець. Віддамо йому належне за цей вчинок, як і за допомогу іншим переслідуваним.. Інакше кажучи, О. Черняхівський є родоначальником нового підходу до дослідження плоду людини як вищого досягнення всесвіту.

Переживання про те, що ж трапилося з дочкою Веронікою, в якому пеклі вона перебуває, підточують здоров’я О. Черняхівського, до слова, перекладача українською творів Ф. Шиллера и Г. Гейне. У 1939-му Олександр Григорович покидає земне життя. На могильній плиті на Байковому кладовищі, на прохання Л. Черняхівської-Старицької, збережені її слова «Радість, щастя, життя моє».

Автор - Юрій Віленський