Джон Черчіль герцог Мальборо і Україна

Джон Черчіль герцог Мальборо і Україна. Жартівлива пісенька про «Мальбрука, котрий «в похід зібрався», була дуже поширеною в Європі та на російських теренах у ХІХ - на початку ХХ стст. Її герой - видатний британський полководець початку XVIII ст. - Джон Черчілль (1650-1722), справді, більшу частину свого життя провів у походах на трьох континентах - в Європі, Африці та Америці. Він був предком усім відомого кількаразового британського прем’єра і політичного діяча ХХ ст. Вінстона Черчілля. До речі, цей останній присвятив своєму предкові багатотомну працю, яку історики в один голос оцінюють як родинний панегірик.

Проте менш відомо, що саме цей британський герцог певний час виступав претендентом на корону київського князя і навіть міг замінити гетьмана Івана Мазепу на чолі Української держави - Війська Запорозького.

Обставини цієї втаємниченої справи нині маловідомі, адже переговори щодо залучення блискучого полководця до українських справ велися конспіративно довіреними особами Петра І, а Мальборо взагалі не був зацікавлений у тому, щоб якась інформація вийшла назовні. Але немає нічого настільки таємного, щоб воно не стало відоме стороннім.

За деякими побічними відомостями, чутки про ймовірність заміни гетьмана Війська Запорозького на іншу особу і з іншим титулом за московським вибором з’явилися з 1700 р. Саме тоді їх приносили козаки, які поверталися з Ліфляндії: Таким новим правителем України міг виявитися Джон Черчілль, перший герцог Мальборо.

На той момент його було визнано найкращим європейським військовим стратегом і дипломатом, організатором другого Великого альянсу (1701 р.: Англія, Голландія, Священна Римська імперія), спрямованого проти Франції. Британія була зацікавлена на той момент у продовженні Північної війни, яка тримала шведів на сході, не даючи їм можливості втрутитися в європейські військові дії на боці французів. Це створювало певні точки порозуміння з московським царем.

Нагадаємо, що початок Північної війни, розв’язаної самим Петром, став для нього невдалим. 18-річний шведський король Карл ХІІ, якого всі вважали неуком у військовому мистецтві, трьома влучними ударами розбив антишведську коаліцію. У серпні 1700 р. він висадився під Копенгагеном і примусив датського короля вийти з війни. У жовтні інший союзник Петра - польський король Сигізмунд Август ІІ зняв осаду Риги, яка тоді належала Швеції. 19 листопада того ж року московські війська, які обложили Нарву, були розгромлені вщент, а сам цар утік ще перед битвою. Врятуватися вдалося лише новим гвардійським полкам - Лефортову, Преображенському та Семенівському.

Такий провал як дипломатичних, так і військових зусиль Петра примусив його шукати вихід у посередництві впливових держав.

Російський дипломат у Гаазі А. Матвєєв зустрічався в 1702-1703 рр. з герцогом і за вимогою Петра спробував зацікавити Мальборо в підтримці Московського царства. Про наслідки цих зустрічей він писав із Гааги очільникові московської дипломатії Г. Головкіну: «...а если кого можно подкупить, то это фаворита королевы английской Мальбурга, чтоб он был весь на нашей стороне, и если Англия согласится на шведскую войну, то здесь будут этому очень рады». Причому московський резидент відверто сказав, що традиційні подарунки хутром чи коштовностями тут нічого не варті  їх сприймали лише як знак уваги. Для підкупу потрібні були значні кошти. Сам герцог був на той час дуже зацікавленим у грошах: фамільних статків у нього фактично не було, а придворний статус, життя за кордоном, активна дипломатична діяльність і родинні витрати поглинали посадові доходи.

Не знаючи цього, московський цар розмірковував, за яку ціну можна було б купити прихильність герцога. Так, на проекті «наказу» міститься особиста вказівка Петра I дипломатам шукати способів зацікавити британця: «Не чаю, чтоб Мальбруха дачею склонить, понеже чрез меру богат; аднако ж обещать тысячь около двухсот или больше...» Очевидно, саме тоді народилася ідея такого хабара, від якого важко відмовитися - у вигляді можноволодіння.

1707 р. Матвєєв уже їздив до Лондона і там зустрічався з британським полководцем. Російський історик С. Солов’єв так описував результат цієї зустрічі: «Мальборо в ответ рассыпался в обнадеживаниях и обещаниях всякого рода. Но одними этими обнадеживаниями и обещаниями и надобно было ограничиться». Суть прохань Петра цього разу полягала в отриманні згоди Британії (або персонально герцога Мальборо) на посередництво у мирних переговорах зі шведами. Саме тоді Карл ХІІ переможно крокував Польщею та Саксонією, погрожував західним кордонам Московського царства, а цар не був упевнений у власних силах.

Після повернення герцога на континент для керування союзним військом у війні за іспанську спадщину з ним зустрічався інший царський конфідент Гюйсен. Йому герцог начебто відверто заявив, що готовий допомогти Петрові, але вимагав за це князівство в Росії. Коли канцлер повідомив цареві про це, той дав таку письмову директиву: «Ответствовать Геезену на его вопрошание, что дук Мальбург желает княжество из русских: на что отписать к Геезену, и если от вышереченный дук к тому склонен, то обещать ему из трех, какое похочет - Киевское, Владимирское или Сибирское, и притом склонять его, чтоб оный вспомогал у королевы о добром миру с шведом, обещать ему, ежели он то учинит, то с оного княжества по все годы жизни его непременно дано будет по 50 000 ефимков, тако ж камень-рубин, какого или нет, или зело мало такого величества в Европе, тако ж и орден св. Андрея прислан будет».

Як бачимо, завжди заощадливий і навіть скаредний цар був готовий формально відмовитися від однієї зі складових свого спадкового титулу і навіть вів мову про надання значної щорічної «пенсії», аби тільки заручитися британською дипломатичною підтримкою. Не виключено, що цар Петро розраховував і на військові таланти герцога, який, імовірно, став би захищати своє нове володіння від уторгнення іноземних військ.

Утім, будь-яких реальних наслідків справа не мала. Ми не знаємо, як поставився Джон Черчілль до зробленої пропозиції, і чи обрав для себе саме Київське князівство, але першу спробу поставити українську корону на кон великої європейської дипломатичної гри в такий спосіб було зроблено.

Можливо, шведи заплатили герцогові більше, ніж обіцяли московіти. Адже про нього казали, що в молоді літа він продавав себе, а в зрілі - свою шпагу. Герцог особисто зустрічався з Карлом ХІІ і висловив захоплення молодим полководцем. Для Матвєєва дипломатична місія в Лондоні завершилася гучним скандалом з арештом за борги. Після повернення в Гаагу він написав на Батьківщину: «От двора английского не обещаю никакой царскому величеству приязни, видя неизмеримые лукавства герцога Мальборо и склонность его к шведскому и ганноверскому дворам». Замість титулу князя Київського Джон Черчілль одержав 1704 р. інший - князя Священної Римської імперії. 1711 р. на додаток до цього порожнього титулу той самий австрійський імператор надав йому ще і справжнє можноволодіння (князівство Мінделгейм) на терені імперського лена - Баварії. Після виходу у відставку в 1712-1713 рр. Мальборо з дружиною провів там певний час, насолоджуючись життям можновласника. Остання була й похована в каплиці згаданого маєтку 1744 р.

Автор - Георгій Папакін