Галаган Микола

Микола Галаган. Микола Галаган, нащадок старовинного козацького роду (батько його, Михайло Галаган, був православним священиком і походив із заможної козацької родини, мати належала до роду дрібних шляхтичів), народився 24 листопада 1882 року в селі Требухів Чернігівської губернії (нині - Броварського району Київської області). Вже у 18-річному віці, під час навчання у славнозвісній Колегії Галагана, юнак став одним із засновників українського гуртка, ідеологія якого, як він згадував пізніше, «була дуже нескладна  українство і революційність, а нашим «теоретиком» був Тарас Шевченко». Після закінчення Колегії із золотою медаллю (травень 1902 р.) та вступу на природничий факультет Київського університету Микола стає активним членом студентської громади, що стало етапом на шляху до його праці в партійній організації РУП (Революційної української партії) - першої самостійницької політичної партії на теренах Наддніпрянської України (нагадаємо, що її чільним ідеологом був Микола Міхновський). У лютому-жовтні 1904 року М. Галаган вісім місяців провів у Лук’янівській в’язниці в Києві за звинуваченням у «підривній пропаганді» серед українських робітників; починаючи з 1905 року, був тісно пов’язаний з Українською соціал-демократичною «Спілкою», близькою до УСДРП (Української соціал-демократичної робітничої партії - партії В. Винниченка, С. Петлюри, Д. Антоновича, М. Порша), після того, як з 1908 року «ступнево ця революційна праця сама собою занепадала й нарешті припинилась» (його слова), перебував на військовій службі в чині рядового 29-го піхотного полку, згодом - урядовець банку.

З початку Першої світової війни Микола Галаган мобілізований до російської армії (полковий ад’ютант 20-го Заамурського прикордонного полку), де, за його словами, «міг зблизька придивлятись до організації російської військової справи, бачив внутрішню гнилизну цієї організації та в реальних фактах і подіях міг спостерігати, як ступнево, але невпинно назрівала криза та як все густішим ставав сумрак «передвечора революції». Галаган на власні очі бачив наслідки окупаційної імперської політики Росії в Східній Галичині. У 1917-1918 роках він, відомий діяч українського військового руху, доклав багато зусиль до створення українських незалежних військових частин, впливовий член відновленої УСДРП, а в описуваний період - член Центральної Ради (від Всеукраїнської ради військових депутатів); належав до складу Малої ради та Комісії законодавчих внесень. Він був у Вічному місті над Дніпром у криваву добу навали муравйовських військ і залишив нам прецікаві свідчення про цю трагедію (вперше книжку М. Галагана було надруковано в 4-х томах видавничим кооперативом «Червона калина» у Львові 1930 року під доволі скромною назвою «З моїх споминів»), уривки з яких ми пропонуємо увазі читачів.

Це - лише невеликий уривок з книжки Миколи Галагана «З моїх споминів». Дальша доля нашого героя була насичена несподіваними, крутими й химерними поворотами: посол Української Народної Республіки в Угорщині, згодом в Румунії; голова Української громади в Чехословаччині (1920-1930 роки). Після окупації цієї країни нацистами залишився жити в Празі. 1944 року був затриманий гестапо, потім відпущений. 1945-го року його арештовують органи НКВД за звинуваченнями у «націоналістичній петлюрівській діяльності» (хоч особисті взаємини М. Галагана з Головним отаманом УНР були вкрай неоднозначними). Вирок: 10 років таборів. Вижив (відбував у Сіблазі ГУЛАГУ). Подальша доля 72-річного старого, який відбув увесь строк покарання, є не зовсім ясною; за деякою інформацією, він повернувся до Чехословаччини...

Автор – Ігор Сюндюков