готи

Готи. У 230-х рр. н.е. на Чорноморському і Азовському узбережжі України поселилося германське плем’я готів, яке прийшло із Скандинавії через сучасні території Німеччини й Польщі. Під тиском готів римський гарнізон евакуюється з Ольвії, а згодом римляни залишають усю Дакію (нинішню Румунію), забравши звідти за Дунай і війська, і римських колоністів. Адже за потужними водними перешкодами і фортецями було легше захищатися. Готи і сусідні з ними скіфські та сарматські племена починають атаки морем на південне узбережжя Чорного моря і навіть на Грецію.

Готи, що розмістилися на узбережжі Чорного моря на лівому і правому берегах Дніпра, часто конфліктували із слов’янами та сарматами. Один із таких конфліктів закінчився вигнанням готів із території України.

У 370-х рр. відбувся конфлікт готів з сарматським племенем роксоланів, що входили до антського (слов’яно-сарматського) союзу племен. Остготський король жорстоко стратив свою дружину, сестру роксоланських князів. Брати загиблої, імена яких латиною передано як Сар і Аммій, а норвезькою - як Сьорлі та Хамдир, помстилися готському королеві, поранивши його мечем, але загинули самі. Скандинавський епос «Старшої Едди», який дійшов до наших днів, стверджує, що Сунильду перед чоловіком обмовив один придворний.

Для боротьби з готами сармати і слов’яни закликали гунів - плем’я, відоме вже з ІІ століття н.е. на території між дельтою Дунаю і Приазов’ям. Відомо, що армія Гунської імперії була надзвичайно строкатою в етнічному розумінні. Іноземці-сучасники зазвичай називали всіх мешканців Гунської імперії, крім готів, скіфами. Гуни здебільшого говорили «скіфською» мовою, у якій були й нинішні українські слова. Зокрема, як писали очевидці, алкогольний напій, який пили місцеві мешканці, «скіфи», їхньою мовою звався «мед». Після смерті гунського царя на його могилі влаштували поминки, названі «стравою».

Король остготів Германаріх не зміг опиратися гунам і, за одними даними, наклав на себе руки, за іншими - помер від рани, завданої князями з племені «росомонів» (сармати-роксолани). Його наступник спробував опиратися сарматам і гунам, але загинув у бою. Частина готів потрапили в залежність від гунів. Величезні натовпи решти готів переправилися через Дунай і з дозволу римської влади поселилося в межах імперії. Однак римські чиновники прикордонних провінцій вирішили нажитися на нещасті переселенців, продаючи їм харчі втридорога. Вестготи змушені були їсти кішок і собак, продавати себе в рабство за шмат хліба. У 377 р. спалахнуло повстання, яке закінчилося фатально для імперії. Під містом Адріанополь у Фракії військо римлян зазнало нищівної поразки від вестготів та загонів сарматів і гунів. Імператор Валент та його воєначальники загинули в бою. Ця поразка стала прологом до розпаду Римської імперії. У 394 р. готи спустошують Грецію, а 24 серпня 410 р. н.е. вестготи під проводом свого вождя Алариха захопили Рим.

Таким чином, готи, яких слов’яни та їхні союзники гуни і сармати вигнали з території України, зруйнували найбільшу імперію стародавнього світу. Це завершило цілу епоху в історії людства. Падіння Риму стало шоком, перевернувши уявлення і звичний порядок речей, який для всього відомого європейцям світу тривав понад півтисячоліття.

Хоча роль України в падінні «Другого Риму» - Візантійської імперії не така визначальна, але й тій дісталося «на горіхи».

Утворена на території України Гунська імперія у багатьох битвах розбила візантійські війська та наклала на занепадаючий Рим і Візантію данину. Щоб зменшити ганьбу від сплати данини та оформити її як витрати на військо, візантійські імператори надали гунському цареві Аттилі статус полководця. Однак Аттила відповів, що його власні полководці є рівнею для імператорів. Скіфи у ІІ ст. до н.е. - ІІІ ст. н.е. безуспішно боролися з грецькими містами у Причорномор’ї, а їхню справу вдалося завершити лише гунам.

В епоху гунських завоювань слов’яни привчилися атакувати кордони імперій. Їм це сподобалося, і надалі вони робили це самі. Переселення слов’ян у Візантію сучасники порівнювали з повінню. Прорвало греблю 555 року. Слов’яни атакували Візантійську імперію широким фронтом: з Північного Прикарпаття вони обійшли Карпати із заходу і сходу та з’являються і на Середньому і на Нижньому Дунаї. Розселення слов’ян до 80-х років VI ст. призвело до цілковитої слов’янізації північних Балкан (територій Сербії, Хорватії, Болгарії, Словенії, Македонії, Боснії). Слов’янські племена поселялися навіть у серці самої Візантійської імперії на півострові Пелопонес у Греції, створивши на корінних землях імперії окремі автономні князівства - cлавінії, де століттями не з’являлися ні греки, ні імперська адміністрація. Приблизно в той час до Дунаю ходив один із князів племені полян - Кий, засновник Києва.

Хвилі з України, спрямовані проти Константинополя - «Другого Риму» - тривали ще півтисячоліття, аж до київських князів Олега, який прибив щит на воротах Царгороду, Святослава, що завоював Болгарію, та Володимира Великого, який узяв до того неприступну візантійську фортецю Херсонес.

Тож, хоч би як там було, на відміну від багатьох інших народів Європи і Азії, для українців стародавній «Перший» і «Другий Рим» так і не став зразком, на який варто рівнятися.

Українські ідеологи XІ - XVII століть говорять про столицю Русі (України) як про «новий Єрусалим», тобто місто, силу якого становить не одна груба матерія. Київ сприймали як «місто-святиню», «місто-храм», у якому душі рухаються до Бога, а земні правителі мають цьому допомагати, множачи справедливість і храми. Тому середньовічний Київ, аж до 30-х років ХХ ст., - місто суцільних церков і монастирів.

Ну а історію з «Третім Римом» більшість читачів бачили на власні очі 22 роки тому.

Цікаво, що вікопомне падіння «оригінального» Риму - столиці Римської імперії - теж сталося саме 24 серпня...

Автор - Олександр Палій