Компанія "КОЛОКРАЙ" пропонує екскурсійний тур до заповідника «Гранітно-степове Побужжя» (6267 га), який розташований на межі Подільської і Придніпровської височин (власне, Буг і є цією межею). Він охоплює річкову долину Бугу від с. Мигія до смт. Олександрівка, а також каньйоноподібні допливи: Великої Корабельної, Бакшали, Мертвоводу — у межах Миколаївської області.
Гранітно-степове Побужжя — залишок відрогу могутніх колись гір (на кшталт сучасних Гімалаїв), котрі більш як на 1000 км з північного заходу на південний схід перетинали територію нинішньої України (від Словечансько-Овручського кряжу до Приазовської височини). Від них унаслідок безжальної і тривалого руйнування залишилося лише коріння, представлене твердими кристалічнимипородами, що складають у вигляді Українського щита фундамент сучасної поверхні землі (Придніпровської височини). Протягом 60 мільйонів років тут не було моря, існували континентальні умови (що сприяло інтенсивному біологічному видоутворенню).
Природа Гранітно-степового Побужжя унікальна й неповторна посеред мало не суцільно розораного ландшафту. Південний Буг — чи не єдина річка в Європі, що зберегла ще порожистий характер. У цих місцях українського петрофітного (від грецьк. «петрос» — камінь) степу, посеред крутих гранітних скель каньйону, у глибоких балках ще зростають байрачні ліси, хвилями перекочується ковила, рясно квітує сон-трава...
Наприкінці спекотного липня, коли більшість степових рослин уже посохли, металічним блиском остюків зацвітає тирса (ковила волосиста). Це єдина в Україні ковила, остюк якої не пірчастий, а волосоподібний. Викидаючи суцвіття, оздоблене довгими волосяними остюками, тирса (до 1 м заввишки) надає степу блідо-зеленого кольору. Сам остюк ковиливолосистої — до 23 см завдовжки! Справжнісінький тобі запорозький оселедець! Із допомогою цих остюків достигле насіння тирси розноситься по степу і «загвинчується» у грунт. У межах регіонального ландшафтного парку збереглися майже всі види ковили рівнинної України! Таке багатство локальної флори виявлено тільки у Провальському степу (філіалі Луганського природного заповідника).
Місцева флора налічує більш як 800 видів судинних рослин, з яких близько 100 занесено до Червоної книги України та Європейського червоного списку. Крім типового різнотрав’я, тут незвичайно багато ендеміків та реліктів із далекого геологічного минулого.
Тільки на кам’янистих обривах та в ущелинах скель «Гранітно-степового Побужжя» знайшла собі останнє пристановище мерінгія бузька. Це легендарна, майже не відома фахівцям (не те що загалу) рослинка. Її тендітні темно-зелені подушечки-дернинки із зірочками білих квіточок туляться (мов дитинка до матусиних грудей), прикипають до прямовисних скель каньйону, і вгледіти їх можуть хіба що скалелази. Вважається, що серйозним чинником поступового зникнення виду є зменшення вологості повітря і, звісно, господарське втручання людини, зокрема гідротехнічне будівництво.
В долині річки Південний Буг, між селами Мигія та Олександрівка знайдено 98 археологічних пам’яток. Вони мають велику наукову цінність і представляють неперервний хронологічний ряд від палеоліту (які датуються 30 тисяч років до н.е.), та часів формування слов’янського етносу. Особливо цікавими є залишки поховань – кіммерійців, скіфів, трипільців, сарматів, древніх слов’ян, римлян та інші.
