Кременець. Гора Гостра

Кременець. Гора Гостра. Як їхати з Крем'янця на Почаїв, то зліва стрімко височить у полі гора Гостра. Обабіч неї висока могила. І здається, що то молодша сестричка тягнеться до старшої. А на самім вершечку гори Гострої лежить велетенський камінь.
Колись давно на цій горі жило страшне Ревище. І ніхто не наважувався підходити близько до нього, ніхто його ніколи не бачив. Зрідка озивалося воно гучним ревінням та риком.
Одного ранку знову заревіло Страховисько; над горою задиміло і запахло смаленим. Почала дрижати земля і з її глибин доносився нечуваний гуркіт.
Зібралася громада. Рушили всі до Ревища запитати, чого бажає. Коли підійшли ближче, то жахнулися: вершина горн обвуглена, і стікає вниз вогняна лава. Припали до землі люди на знак покори Ревищу. Нараз стихло все, і громада почула голос старого ворожбита, який сказав, що не буде спокою на землі до тих пір, допоки молодий і безгрішний парубок не заткне каменем пащу Ревища.
Довго шукали люди у своєму краї молодця, допоки знайшли. Був то сирота неба чесної сили та краси. Він пас отару на далеких гірських пасовищах. Прийшли до нього з великою просьбою і мужі, і діди, і жінки з дітьми – не послухав. Не знали люди про його біду, не хотів він знати і про їхню. Пішла тоді до нього красуня Блаватка, заплакала перед ним безутішна і схилилася ласкаво до могутніх грудей… Не відав ніхто, що то була за мова, але на ранок сміливець пішов до Ревища, за ним.багато лю¬дей, а найперша — Блаватка. Коло підніжжя гори юнак віднайшов велетенський камінь, поглянув ласкаво на дівчину і пішов.
Побачили люди його постать вже там, де ліс спалений і обвуглена земля. Спинився сміливець на вершині і жбурнув камінь: загриміло, загуркотіло навкруги. Якась сила знову поклала, всіх на землю. Нараз усе змовкло. Піднялися всі і побачили, що гора витягнулася гострим кінцем аж до самого, неба.....
Сміливця віднайшли аж за добу понівеченим та обпеченим в ямі коло підніжжя гори. Закричала страшно Блаватка і побігла в гущавінь лісу; здогадалася, що сама вбила свого коханого.
Люди з почестями поховали хлопця коло гори і насипали високу могилу. А Блаватка аж до кінця свого життя приходила на могилу і зрошувала її слізьми. Де капне сльоза — виростуть блаватки. Там же і її поховали. Море блаватів квітне щороку на їх спільній могилі.