Вздовж річечки Ічви, поміж горбів і крутих скель, вишикувались садиби, будинки, храми, Єзуїтський колегіум (1715 – 1735 рр.), приватні оселі на пагорбах, давнє єврейське і польське кладовища, козацькі могили і навіть ботанічний сад, один з найстаріших на території сучасної України. Складається враження, як ідеш довгою центральною вулицею Кременця, що усі ті садиби, вілли, кладовища намагаються вилізти на верхівки пагорбів, відвоювати «верхній простір» у руїн фортеці Бони – а реалії буття, земля з її садами-городами, пам‘ять про тих, хто під надгробками лежить тримають біля себе, не відпускають місто догори.
Кременець розташований на берегах прадавнього Сарматського моря, а кременецькі пагорби зненацька виростають перед подорожніми серед рівнини. Око чіпляється за уламки фортеці – Бона Сфорца, королівна з роду Медичі, Королева Польська, полюбила ці місця, часто сюди наїздила, кажуть, у фортеці були спеціальні куточки для любовних утіх (якщо сучасну лексику використовувати, то була Бона садисткою і німфоманкою, недобру пам‘ять по собі залишила нащадкам). Хоча про цю постать є, що сказати і позитивного.
Ця історична постать походить від міланських герцогів, донька Івана Галеацці Сфорці та Ізабелли Арагонської. Вона була другою дружиною короля. Коли Сигізмунд вже був слабким (різниця з дружиною в віці була 27 років), саме вона взяла в руки правління країною. Реформаторка, практична господиня, вона займалася на той час справді нежіночою роботою, також піднімала культурний рівень Польщі - вона принесла мистецтво Ренесансу, при її дворі постійно були великі художники, скульптури, архітектори, вона навіть займалася впровадженням нових рослинних культур. Хоча варто нагадати, що саме вона підозрювалася в отруєнні другої таємної дружини свого сина - Сигізмунда Августа ІІ - литовської княгині Барбари Радзивілл.
До речі, мало хто знає, що Бона Сфорца мала від свого чоловіка окрім (зазвичай згаданого єдиного) сина, ще чотири доньки. Всі вони позаймали європейські трони: Ізабелла - королева Угорщини, Катажина - королева Швеції, Софія - герцогиня Бруншвика, Анна стала дружиною князя Семиград'я Стефана Баторія, який став другим виборним королем Польщі. Закінчила життя Бона в себе на батьківщині - в Італії м. Барі. Проживши 63 рокі, вона можливо була отруєна за приказом Габсбургів.
Ця гора, яку в Кременці називають то Бонною, то Замковою, насправді є суцільним каменем. Це фактично скеля. Час її вкрив землею, травою і лісом. Тут уже у ІХ – Х ст. життя вирувало, племена дулібів ці території освоїли. Взагалі, уперше Кременець згадується у 1227 р. Фортецю-замок ж подарував своїй дружині –принцесі Бонні Сфорці д‘Арагоні - король Сигізмунд I. Свого часу, замок не зміг штурмом взяти Батий, це вдалося пізніше українським козакам – це їхні побратими лежать на козацькому цвинтарі.
Після чотиритижневої облоги міста козаками на чолі з М. Кривоносом фортеця була захоплена разом із поляками, які переховувались в ній після поразки під Пилявцями 1648 року. І хоча до наших днів збереглися лише залишки оборонних мурів, кращого оглядового майданчика міста та його околиць важко віднайти. Недаремно для туристів Кременець – це «маленька Волинська Швейцарія».
Усім, хто небайдужий до архітектури, неодмінно слід відвідати ансамбль єзуїтського колегіуму, збудований у середині ХVІІІ століття. Колись тут знаходився центр освіти на Правобережній Україні, і тогочасний Кременець називали «Волинськими Афінами». Але після участі місцевих студентів у польському повстанні навчальний заклад було ліквідовано царем, а все устаткування, бібліотеку і колекцію ботанічного саду було перевезено до Києва. Так у 1834 році утворився Київський університет.
Нині на території колегіуму діє педагогічний інститут. Але з-поміж усього архітектурного комплексу особливо, що варте уваги - Преображенська церква – це найвища будівля в Кременці, а її зовнішній вигляд і внутрішнє оздоблення справді вражають.
Cлід додати, що в Кременці народився польський поет Юліуш Словацький, геолог Олександро Чекановський, композитор Михайло Веріковськой, тут бував Тарас Шевченко (за дорученням Імператорської Археографічної комісії в 1847), виступав Ференц Ліст.
На сьогодні, у Кременці діють 9 храмів і монастир, а у місці під назвою «Дівочі скелі» б‘є цілюще джерело.
Наостанок слід наголосити, що Кременець – це надзвичайно зелене місто, оточене сімома горами. Усі вони, до речі, входять до природного заповідника «Медобори».
Тож крім гори Бони, яку ми вже згадували, слід прогулятися до «Гори Божа», де знаходиться чудодійне джерело, куди щороку прибувають сотні паломників. А також – до «Дівочих Скель», де колись місцеві жителі випадково натрапили на кістки мамонта, печерного ведмедя та носорога, що жили тут сто тисяч років тому.
