Мангуп-Кале. Місце Сили

Мангуп-Кале. Місце Сили. Попри наданий офіційного статусу заповідника та заборону ставити намети й палити багаття, Мангуп-Кале став одним з улюблених пунктів паломництва «вільних мандрівників» та «дітей квітів». Ті, котрі живуть тут місяцями (а то й роками), називаються «індіанцями». В одній із таких «печерних» родин навіть народилося немовля. В печері, ясна річ... Для багатьох стало традицією зустрічати на Мангупі Новий рік, споглядати затемнення тощо. Цю землю вважають Місцем Сили. Легенди легендами, а подолати нещасних 300 м над рівнем моря навіть людям підготовленим подеколи буває важче, аніж видертись на Говерлу, – кажуть, що так Мангуп випробовує, очищує від «міського нальоту». Навіть місцеві кримчани, котрі не переймаються тонкими матеріями, зазначають: тут слід бути особливо обережним: ця земля не пробачає фізичного або духовного свинства, тому вона на диво чиста, принаймні порівняно з низинами, перетвореними на суцільну помийну яму.

Два джерела – чоловіче й жіноче – не лише постачають чистою водицею всіх аборигенів та гостей, а й нагадують про середньовічні монастирі, що свого часу тут існували. Вода одного з них збагачена сріблом, що надає їй ледь не цілющих властивостей, друге за формою – прекрасний «душ» природного походження

Мангуп неофіційно розділений на регіони та стоянки. Наприклад, стоянка «Закатнік» знана тим, що тут найкрасивішим вважають захід сонця. Коли його диск наближається до обрію, стає добре видно море. О цій порі на стоянку сходяться люди й мовчки займають місця на краєчку скель.

Зачарована країна, задзеркалля, інший вимір, куди потрапляють, лише подолавши низку перепон та випробовувань, місце, де відсутній час, де вечорами простір наповнюється ритмами тамтамів, співом тибетської чаші й ароматом трав’яних чаїв, де на могильних плитах і мурах, що належали колись до оборонних споруд, росте плющ, а скелі мовчать про своє.

Акустична печера здобула своє наймення за дивовижне звучання. Сюди приходять із гітарами, флейтами, скрипками, тибетськими чашами. Тут співають мантри або ж слухають тишу, яка також звучить по-особливому. Стіни печери декоровані плодами растаманських фантазій, щó викликає обурення археологів, адже шари фарби заважають розгледіти рештки середньовічних відміток на стінах. Печера «Дірявий палець» розташована на самому краю одного з чотирьох «пальців» мангупського комплексу; від краєвидів, що відкриваються там, перехоплює подих. У печерах температура стала, вона майже не змінюється з порами року. Саме тому взимку тут можна цілком комфортно існувати, якщо подбати про захист від протягів.