Млин в Городищі-Пустоварівському

Млин в Городищі-Пустоварівському. Водяні млини з’явились у нас ще у давньоруські часи. Спочатку їх було небагато, але з часом кількість зростала. У ХІХ столітті лише на Правобережжі працювали тисячі водяних млинів, а кількість виробленого ними борошна вимірювалася сотнями тисяч тонн. Деякі млини налічували по чотири, п’ять і навіть шість поверхів.

Більшість водяних млинів України будували у місцях зі значним перепадом води. Лідерство за їх кількістю тримали Побужжя і Надросся.

Навіть бувалий мандрівник здивовано зупиниться на греблі в Городищі-Пустоварівському (Володарський район Київської області). Бурхлива кам’яниста Рось тут закута у громаду двох величезних млинів - цегляного та кам’яного, з’єднаних підвісним містком. Вода проривається крізь шлюзи, двома бурхливими потоками омиваючи прибережні скелі. «Та це краще, ніж західноукраїнські замки», - часто виривається з уст туристів, які раніше мандрували виключно на захід. І не менше захоплення викликає подорож всередину робочого млина. Машини, механізми, шківи, норії, вали і навіть крупорушка - усім цим пронизані приміщення, і все це живе - ворушиться, працює. А навколо збереглися: потужна гранітна підпірна стіна, господарські приміщення, комори. Фактично готовий музей водяного млинарства. Тут би ще реставрацію провести. Але у держави немає коштів відновлювати такі пам’ятки. А ті, у кого вони є, не хочуть братися за відбудову, порівнюючи державу із «собакою на сіні». «Та нам тут зробити готель, з музеєм та ресторацією, як дурному з гори покотитись. Так ніхто ж не дає, бо пам’ятка». Ось так і руйнуються красені-млини.

А скільки ж прекрасних водяних млинів на Побужжі! Звичайно, вже не дві тисячі, як було у ХІХ столітті, але все одно багато. Мабуть, не менше сотні. Точніше сказати важко, адже інформації майже немає. Кожен млин потрібно відкривати, як Колумбу Америку. А є ж ще й інші річки, і, зважаючи на їхню кількість, можна говорити про величезний потенціал «млинового» туризму в Україні.

Автор – Роман Меленков