Осторонь залізниць та автомобільних магістралей, серед глибоких байраків, що збігають до красуні Десни, загубилось село Мезин, де плин часу немов би зупинився. Між тим, на початку XX ст. Мезин цілком несподівано набув справді світової слави завдяки відкриттю на його околиці стоянки первісної людини. Михайло Грушевський, до речі, вважав, що це «наш український скарб, не менш важливий, а може навіть важливіший, ніж, скажімо, Ольвія».
На території Мезинського національного природного парку, що на Чернігівщині, є Мезинська палеолітична стоянка мисливців на мамонтів, вік якої - майже 20 тисяч років.
А починалось все доволі просто. Під час земляних робіт при будівництві нової хати козак Сисой Кошель наприкінці XIX ст. знайшов значну кількість кісток викопних тварин. Згодом, 1906 р. злива оголила великі кістки мамонта на схилі яру. Тоді місцевий священик відправив їх до Чернігова. На знахідки звернув увагу відомий краєзнавець Петро Добровольський. За його ініціативою у жовтні того ж року на місці знахідки було проведено перші невеличкі розкопки, які дозволили отримати унікальні артефакти для традиційної виставки старожитностей, що відбулася з нагоди проведення в Чернігові XIV Всеросійського Археологічного з'їзду.
Після цих розкопок було ще декілька, в результаті чого було встановлено, що за археологічною періодизацією Мезинське поселення відносилось до першої половини мадленської доби й існувало близько 20 тис. років тому. Тут було розкопано залишки п'яти жител, споруджених із кісток мамонта. Вважається, що це був найбільший за площею господарсько-побутовий комплекс Мезинської стоянки.
На місці стоянки, у старому житловому будинку знаходиться Мезинський археологічний музей, заснований у 1965 р. Мезинський музей - найбільший сільський музей у Європі. В ньому серед іншого експонується малюнок, нанесений на витончений браслет із кістки мамонта. Його розшифровують як найдавніший календар.
