27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка мала далекосяжні наслідки для Європи. З дня Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу».
1909 року з ініціативи викладача історії Полтавського кадетського корпусу І. Ф. Павловського було відкрито музей на полі Полтавської битви і комплекс пам’ятників, пов’язаних з Полтавською битвою, — оголошено державним історико-культурним заповідником «Поле Полтавської битви» з охоронною зоною історичного поля загальною площею 771,5 га. Але на даній території: район Хрестовоздвиженського монастиря, Яківці — Петрівка — Семенівка — Жуки — Осьмачки — Тахтаулово — Івонченці — Рибці — Пушкарівка, значні події відбувалися до і після Полтавської битви. В охоронній зоні «Полтавської битви» розташовано чотири старих поселення та понад 30 курганів, які археологи датують 1 тис. до н.е. та 1 тис. н.е.
У північно-східній частині поля Полтавської битви, у Яківцях, з 1871 року щоліта, а з 1900 року постійно жив і працював, творив добро людям Микола Васильович Скліфосовський, вчений-хірург, один із засновників черевної хірургії в Росії. Садибу видатного лікаря називали «Полтавською Швейцарією». 1884 року на території поля Полтавської битви створено Полтавське дослідне поле, а з 1910 року — полтавська сільськогосподарська дослідна станція, в її науковій діяльності брали активну участь українські та російські вчені: А. Є. Зайкевич, О. О. Ізмаїльський, М. І. Вавилов, В. І. Вернадський, В. В. Докучаєв. 1962 року в північно-східній частині поля Полтавської битви, поблизу Яківців, закладено дендропарк, — нині пам’ятка садово-паркового мистецтва державного значення з площею 140 гектарів.
На сьогоднішній день державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» став значним культурним науково-методичним центром по вивченню історії України періоду XVII-XVIII століть в контексті європейської історії; 1994 року в музеї створено постійно діючу виставку «Козацька держава». Інтерес до державного заповідника проявляють засоби масової інформації України, Росії, Швеції та інших держав, науковці, громадськість. Заповідник «Поле Полтавської битви» єдиний в Україні входить до ІАМАМ — міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО, включений до всесвітнього туристичного маршруту. З історією Полтавської битви пов’язано ряд пам’ятників: десять гранітних обелісків на місці колишніх редутів (1939 р.), шведам від росіян (1909 р.), шведам від шведів (1909 р.), на місці переправи російської армії через Ворсклу (1959 р.), пам’ятний знак на місці командного пункту Петра І (1973 р.), Братська могила загиблих російських воїнів (1894 р.), Сампсоніївська церква (1852 — 1856 рр., реконструйована 1895 р.), Петру І перед будинком музею історії Полтавської битви (1915 р.), захисникам фортеці Полтава і коменданту О. С. Келіну (1909 р.), пам’ятник слави (1811 р.), на місці відпочинку Петра І (1849 р.), Спаська церква (1705–1706 рр., реконструйована 1845 р.), Хрестовоздвиженський монастир (1650 р., де була штаб-квартира Карла XII), українським загиблим козакам (1994 р.).
Матеріали, нагромаджені у фондах музею історії Полтавської битви, давно вийшли за межі не тільки історії Полтавської битви, а й 21-річної Північної війни, у вир якої були втягнуті Московією Польща, Данія, Швеція, Україна, Туреччина. В дев’яти експозиційних залах представлені безцінні історичні реліквії: холодна і вогнепальна зброя, медалі, монети, живописні полотна, портрети, ікони, гравюри, бойові прапори, обмундирування, старовинні книги, карти, грамоти та інші історичні документи 1-ї половини XVIII століття.