Потоцький Селезій і Тальне

Потоцький Селезій і Тальне

Кумедну історію про боротьбу Потоцького з Чарторийським за Денгоф-Сенявську розповідає

сучасник:

«Молодий син коронного стражника Салезій Потоцький, на той час уже староста львівський, а

пізніше воєвода київський, незважаючи на конкуренцію з боку князя Чарторийського, став з ним

змагатися за руку молодої вдови, яка нещодавно втратила чоловіка. То був пан зі старопольськими

звичаями, завжди оточений великим двором з шляхти, пишний, популярний, улюблений в народі, але з нічим невгамованою пихою.

Він не був небезпечним суперником для князя Чарторийського; жінка гетьмана, як і князь,

отримали закордонне виховання, розмовляли між собою французькою мовою, а Салезій Потоцький

знав тільки польську та трохи латину. Ходив він у кунтуші, голову мав поголену, не вмів говорити ті

дотепні компліменти, які заповнюють бесіди з дамами, вихованими на французькій мові, не міг

подобатись багатій дамі.

Якось він довідався, що програє завдяки французькому одягу та вихованню свого суперника, та

вирішив своїм багатством перемогти щасливішого від себе в коханні князя. Він наказав постригти

згідно з версальською модою, якої дотримувався Чарторийський, 12 хлопів, пошив їм одяг таких же

кольорів та такого ж крою, як у того, що складав одяг князя.

Дізнавшись від шпигунів, в якому вбранні буде князь, він з.являвся там, оточений дванадцятьма

українськими хлопцями в такому самому вбранні, з такими ж зачісками, зі шпагами і в жабо, намагався бути там, де сподівався зустріти свого суперника, який тоді зовнішньо нічим не відрізнявся від його холуїв.

Того замало. Оскільки Чарторийський був князем, а Потоцький вважався простим шляхтичем, бо в

той час ніхто не думав про те, щоб стати графом, до котрого, хоч би і найсправжнісінького, шляхта не мала жодної поваги, та навіть сміялася з того, то Потоцький, намагаючись і тут князя перемогти, дав наказ своєму управителю в Уманщині, щоб той знайшов якогось бідного князя та вислав до нього, а той вже буде щедро нагороджений.

І такого відшукали: то був Володимир Четвертинський, який постійно мешкав на чиншовому

ґрунті, та своїм вихованням майже не відрізнявся від звичайного хлопа. Його привезли до Варшави.

Пан Салезій наказав його вимити, пошити йому французький гардероб, навчили його в ньому

рухатись, вихлопотали йому в баварського електора (виборного монарха) орден святого Губерта і

назвали його маршалком дому Потоцьких. Бідний князь отримав за це непоганий маєток, але Бог відає, скільки він мав знести зневаги, коли хтось з рідних чи близьких князя Чарторийського прибував до воєводи на прийом, а той одразу посилав за князем маршалком, звертаючись до нього: .Ваша князівська честь!. . і не шкодував для нього міцних виразів» [3, с.19.21].

В сімейних переказах Потоцьких збереглися відомості про те, що Потоцький не хотів зашкодити

своєму авторитету надмірною увагою до багатої пані, тому у вирішальний момент він надіслав їй

листа, в якому пропонував їй вийти за нього, а свою відсутність мотивував тим, що дуже зайнятий, бо полює на вовків в степах України. Але це полювання пройшло для Потоцького невдало, бо багату дружину він так на цей раз і не заполював. Коли його плани виявились марними, він попросив руки Софії Жечицької, теж вдови, померлий чоловік якої був хорунжий Микола Цетнер. Вона принесла йому досить значний посаг, а коли померла, то Салезій одружився зі своєю родичкою Анною Ельжбетою Потоцькою, дочкою гетьмана, жінкою з жорстоким та зарозумілим характером, яка своїм посагом вагомо збільшила багатство «короля руських земель», як йменували тоді Потоцького.

Ймовірно, на зламі двадцятих і тридцятих років він подорожував. Потоцький відвідав зокрема

Петербург, де був прийнятий царицею Анною Іоанівною як родич (через Салтикових). У 1732 р., після померлого без спадкоємців дяді Станіслава Потоцького, бельзького воєводи, взяв у свої руки, залишені йому у спадок, уманські володіння на Україні.

Біограф Потоцьких Антоні Хжонщевський наводить кумедний анекдот про те, яким чином

Францішек Салезій став власником величезних земельних наділів, маленьким царком на

Правобережній Україні.

«Салезій Потоцький став власником уманського маєтку не як спадкоємець, а отримав його як

подарунок від свого дядька Станіслава, бельзького воєводи, який, у свою чергу, його теж отримав як подарунок від жінки Морштина, уродженої Калиновської. Салезій Потоцький під час царювання

російської імператриці Анни відвідував царський двір і був прийнятий нею як член царської родини.

Повернувшись із закордонної подорожі у французькому одязі, він дізнався від одного монаха-

реформата, який був довіреною людиною бельзького воєводи, що його бездітний дядько говорив про своє бажання, обминувши інших Потоцьких, віддати йому одному свою батьківську спадщину, коли б він не відмовився від національного одягу. Салезій після поради цього реформата з.явився до дядька, прибраний в польський одяг, і одразу ж отримав Уманщину»