Розумовський Кирило

Кирило Розумовський. Кирило, молодший брат Олексія Розумовського (Розума), фактичного чоловіка російської імператриці Єлизавети Петрівни, був справжньою людиною доби Просвітництва. У 1743 - 1745 роках він навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга під керівництвом знаних учених Ейлера та Штрубе.  1746 року його було призначено президентом Петербурзької академії наук. А в лютому 1750 року козацька рада у Глухові за вказівкою імператриці Єлизавети обирає графа Кирила Розумовського гетьманом Лівобережної України.

І практично одразу ж молодий гетьман розпочинає реформи. Передусім освітні. Виходив він з того постулату, що наука, освіта, культура - це речі засадничі для розвитку країни. Звичайно, до такого розуміння він дійшов не самостійно. Це говорили найвидатніші мислителі того часу. До честі Розумовського зазначу, що він був на рівні цих ідей. І в тому, що прагнув загальної освіти всіх молодих українців (тобто до школи мали ходити всі діти всіх суспільних станів), і в тому, що хотів створити університет у Батурині, який він відбудовував і мав намір знову зробити гетьманською столицею, розпочавши там і в деяких інших містах реалізацію широкої програми «національних строєній», а другий - заснувати на базі Києво-Могилянської академії, причому сама академія стала б богословським факультетом університету. Мав він і намір широко засновувати нові друкарні, - не лише при університетах, а й при гімназіях. А на додачу - як переповідали сучасники - плекав гетьман Розумовський плани запросити завідувачем своєї бібліотеки в Батурині (це на ті часи була висока посада, щось на кшталт нинішнього міністра культури чи принаймні його заступника) самого Жан-Жака Руссо і листувався з ним.

Зміцнював гетьман й автономію Лівобережжя. Він починає з власної руки роздавати маєтності старшині (а це був дуже вагомий важіль, щоб тримати її в послуху), самостійно призначає полковників (чого не було з часів Петра І), встановлює власні митні збори, щоб мати кошти у державній скарбниці. Намагався Розумовський - але без успіху - дістати право дипломатичних зносин. Під впливом гетьмана з’явився царський указ від 13 січня 1752 року, який забороняв поширення на українське населення стану холопства. Почалася військова реформа: була модернізована артилерія, козацькі полки набули регулярного характеру (так звана воїнська екзерциція, за проектом полковника лубенського Івана Кулябки). У полках запроваджувався вишкіл за європейськими зразками, вводилася уніформа - синій мундир з червоним коміром, білі штани та різнокольорові шапки для кожного полку. Кожен козак мав обов’язковий військовий обладунок - рушницю, шаблю й спис.

Проводив гетьман Розумовський й судову та адміністративну реформи, поділивши країну на 20 повітів і створивши нову систему судів. 1760 року були запроваджені земський суд (цивільні справи), гродський суд (кримінальні справи) та підкоморський суд (земельні справи). Над ними всіма стояв Генеральний суд з 12 осіб, до якого входили двоє генеральних суддів, призначених гетьманом, та десять виборних осіб зі старшини кожного полку.

Загалом Кирило Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу, яка б перебувала в особистій унії з Росією. Під час цієї перебудови з’явилися дві головні політичні течії серед найвищої козацької старшини. Однією з них була консервативна (її речники - генеральний писар Андрій Безбородько та генеральний підскарбій Михайло Скоропадський), яка прагнула, зберігаючи традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої, де роль шляхти відігравала б старшина. Остання в ті часи так офіційно і звалася: «шляхетство». Разом із тим відбувалося обмеження прав посполитого люду, але одночасно було відкрито ширший, ніж раніше, доступ до шляхетства представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат, випускники Києво-Могилянської академії, Московського та європейських університетів тощо, включно з українізованими вихідцями із середовища етнічних меншин).

До другої, ліберально-просвітницької, течії належали передусім представники молодої старшинської інтелігенції, які здобули вищу освіту в Західній Європі (їхніми речниками були брати Туманські, зокрема Василь, майбутній генеральний писар). Вони знаходили зразки для державної перебудови своєї країни західніше за Польщу і воліли встановити в Україні щось на кшталт освіченої монархії зі спадковим правлінням роду Розумовських, але з наданням їй конституційного оформлення шляхом створення постійно діючого станового парламенту («Генеральне зібрання» або ж «Генеральні збори»), що займався б законодавством і контролем за гетьманським урядом. Всім планам завадило правління Катерини ІІ.

Автор – Сергій Грабовський