Державний історико-культурний заповідник «Самчики» - унікальна пам’ятка архітектури і садово-паркового мистецтва початку 19 ст. Палацово-парковий ансамбль зберігся до наших днів практично недоторканим. Це одна з кращих в Україні пам’яток зрілого класицизму.
Садибу почав облаштовувати Ян Хоєцький на початку 18 ст. З тих часів зберігся так званий Старий палац 1725 р. Невиразна архітектура старої будівлі спонукала інших хазяїв використовувати її як службове приміщення нового палацу. Старий палац теж збережено до 21 століття.
В 1754-1843 рр. полковник Петро Чечель, гайсинський староста, купив село Самчики й декілька інших сіл в Старокостянтинівському повіті. Чечель був людиною небідною, освіченою, мав хороший художній смак, й вирішив побудувати собі резиденцію саме в Самчиках. Він почав споруджувати на березі річки Случ розкішний палацово-парковий ансамбль, запросивши багато відомих майстрів того часу: найвідомішого архітектора Якуба Кубіцького (поляк) - учень Д. Мерліні; паркобудівника Діоніса МакКлера (ірландець), скульптора Жана Батіста Цегляно (італієць).
На території у 18 га, обгородженій кам’яною стіною, в оточенні мальовничого ландшафтного парку розташувалися господарські споруди, каплиця, костьол. У південній частині садиби, на березі великого ставка, здійнявся одноповерховий палац з мансардою, збудований Я. Кубіцьким в суворому і урочистому стилі ампір.
Основні, парадні зали і кімнати - Круглий зал, Зелений зал, Римський зал, Великий зал, Китайська кімната - простягнулися анфіладою уздовж південного фасаду палацу. До наших днів збереглися фрескові розписи, створені прославленим художником М. А. Врубелем на замовлення тодішнього власника садиби І. Угрімова. Врубель бував в Самчиках в київський період своєї творчості (1884-1889 рр.), коли ним були створені розписи Кирилівської церкви і ескізи фресок Володимирського собору.
Гордістю Самчиків став англійський ландшафтний парк. «Український Версаль» швидко перетворився на улюблене місце зустрічей навколишньої шляхти. Гостей чекала тут нескінченна низка балів, прийомів, свят. На в’їзді гостей зустрічала кам’яна фігура лева, який привітно шкірився, а гостей, що виїжджали, проводжав сумний лев.
Після поразки польського повстання 1863р., в якому сім’я Чечелів взяла активну участь, садиба була конфіскована царським урядом і продана з молотка. У 1870 р. господарем Самчиків став І. А. Угрімов (1837-1905 рр.). Сімейство Угрімових, з якого вийшло декілька крупних учених, підтримувало зв’язки з багатьма видатними громадськими діячами другої половини 19 ст.
У 1904 р. садибу в Самчиках придбав М. П. Шестаков (1856-1926), голова «Південноросійського товариства заохочення землеробства і промисловості» і член правління Всеросійського товариства цукрозаводів, редактор журналу «Господарство» і газети «Відомості сільського господарства і промисловості», що видавалися в Києві. При новому власнику ансамбль садиби поповнився французьким парком із симетричними насадженнями і строгими прямими алеями. Осі головної алеї і палацу перетинаються під прямим кутом в центрі круглої площі, де в 1904 р. був влаштований фонтан. Тоді ж стара садибна каплиця була перебудована в так званий Китайський будиночок. Про традиції китайської архітектури нагадують вигадлива форма крівлі та обриси вікон.
Після 1918 р. садиба в Самчиках змінила немало власників. З 1956 р. тут діяла обласна науково-дослідна сільськогосподарська станція, а на початку 1990-х років відкрився музей. У 1997 р. за рішенням Кабінету міністрів України палацово-парковий ансамбль в Самчиках одержав статус Державного історико-культурного заповідника.
