Шаміль і Київ

Шаміль і Київ. Ще зі шкільних років ми знаємо Шаміля (1798-1871) як легендарного вождя народів Кавказу, який чверть століття, - з 1834 по 1859 роки - очолював збройну боротьбу за свободу проти російських поневолювачів. Але є й інший, не всім відомий Шаміль.

Закінчивши медресе (духовну школу), Шаміль заходився збирати в найвіддаленіших аулах пісенні скарби рідного народу, епічні шедеври про мужніх горців, романтичні легенди з вуст вчених кадиїв, мулл і простолюду. Його вражала спрага народу до знань, і, щоб реалізувати задумане, заповнити рідний край мережею світських шкіл, Шаміль вивчає педагогічний досвід європейців, удосконалює граматику дагестанської мови, досконало вивчає логіку, риторику, арабську словесність. У двадцятирічному віці він приступає до вивчення філософії, основ законодавства. Шаміль так вивчав різні види юриспруденції, що не мав собі рівних у всьому кавказькому регіоні.

У 1834 році третім імамом (правителем) Дагестану і Чечні став Шаміль. Особиста хоробрість, непримиренність у боротьбі і красномовність створили йому популярність серед горян. Звільнивши рабів і кріпаків від ворожих йому князів, Шаміль ще більше зміцнив своє становище. На початку 40-х років йому вдалося завдати ряд поразок російським військам.

Але не будемо переповідати про військову та політичну діяльність імама, вона загальновідома. Нагадаємо лише про її трагічне завершення.

25 серпня 1859 р. головнокомандувач кавказької армії генерал Баратинський повідомив імператору Олександру ІІ: «Гуніб взяли. Шаміль в полоні».

Через кілька днів прийшла відповідь: «...Государ імператор височайше зволив: взятому в полон Шамілю призначити місцем проживання м. Калугу і заснувати за ним постійний і пильний нагляд».

У листопаді 1868 року прийшло в Калугу «Високе зволення про переміщення Шаміля з сімейством в м. Київ та 25-го числа цього місяця він відправився на місце свого нового проживання».

*** Ось так і закинула зла доля Шаміля в золотоверхий Київ. Тут він жив у будинку № 2 Кріпосницького провулка. Тут з печерських пагорбів він любив спостерігати за могутньою течією Дніпра.

Тут, у Києві, Шаміль вивчив напам’ять «Заповіт» Шевченка, ознайомився з іншими творами поета, закохався в нашу красномовну мову, наполегливо вивчав її.

Твори Шевченка, зокрема його поема «Кавказ» повертали Шаміля туди, де «За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі...»

Шаміль пильно придивлявся до народу, серед якого йому довелося жити. Дивувався, ймовірно, імам надлюдському терпінню талановитих «малоросів» - чому так довго терплять московські кайдани? Чому Шевченко - співака знедоленого народу, автора поеми «Кавказ», заслали на десятирічну каторгу в безводні степи Казахстану, а його, який знищив кілька російських армій, - до Києва? Чому?..

Відповідь Шаміль шукав в Корані, Біблії, творах Шевченка. І не знаходив. У пошуках істини він відправився в Мекку.

З доповіді жандармського полковника Смирнова: «Шаміль, 3-й імам Дагестану і Чечні, помер в 1871 році на шляху до Мекки, в Медині (Аравія)».

*** В даний час будинок, в якому жив в Києві Шаміль, вже давно немає. Збереглася лише пам’ять про нього на меморіальній дошці з його барельєфом і надписом дагестанською та українською мовами: «Тут був будинок, де в 1868-1869 рр. жив один із засновників дружби українського і дагестанського народів, національний герой Дагестану Шаміль». Але в нашій пам’яті і свідомості відображені поетичні рядки Шевченко: «І вам слава, сині гори, // ??Кригою окуті, // ??І вам, лицарі великі, // ??Богом не забуті!»

Сучасні можновладці Росії, як і двісті років тому їхні попередники, так і не змогли осягнути суть істини: з чеченцем, інгушем, дагестанцем можна знайти спільну мову, але поставити їх на коліна ніколи і нікому не вдасться. На їх прапорах пломеніють слова Шевченка: «Борітеся – поборете!»

Автор - Павло Мазур