Шпола була у власності поляків, а потім ввійшла до складу Російської імперії, належала генералу Висоцькому, потім відійшла до Миколи Лопухіна. В 1850 р. його онучка Катерина Федорівна Скородулі продала Шполу разом з селами Мар’янівка, Сигніївка та Васильковим Орлову за умови, що той побудує мурований собор в Шполі в пам’ять свого родича князя Григорія Потьомкіна та її матері Дарії Лопухіної. Жінка в білій сукні зі снопом пшениці на сучасному гербі Шполи - Дарія Лопухіна. Саме її увіковічнили вдячні за розвиток міста жителі Шполи.
Але храм Орлов так і не побудував, хоча Катерина Федорівна відрахувала 30 тисяч сріблом, і врешті у 1858 р. перепродав маєток у 18 тис. десятин статському раднику Олександру Агійовичу Абазі. Шпола почала стрімко розвиватися як економічно так і соціально.
На околиці міста, нині с. Верхня Дар’ївка знаходиться садиба Абази: палац (сер. 19 ст.), службовий флігель (поч. 20 ст.) та парк (70 га, поч.19 ст.). Забудова та планування маєтку відбувалася під пильним наглядом власника. При будівництві використовували граніт, мармур, свинець.
Зі сторони головного в’їзду видніється простий фасад палацу в стилі пізнього класицизму з білими колонами, досить строгий та стриманий. Але обійшовши його відкривається зовсім інша картина: відкрита тераса з колонадою тосканського ордену. Бази колон прикрашені рослинними орнаментами, літерою “А” (або від Абаза, або від імені царя Олександра, бо ці колони були виготовлені в Петербурзі в майстерні царя Олександра ІІ) та короною над нею. Мотиви декору паркового фасаду палацу пояснюють молдовським походженням князя.
У палаці на той час був водопровід, каналізація та газове освітлення. Флігель знаходиться в поганому стані, але фігурна дерев’яна різьба збереглась. Також Абаза побудував за свій кошт кам’яну церкву, зруйновану комуністичною владою у 30-х роках 20 ст., а також першу початкову школу у Шполі, яку народ називав “абазівкою”.
Палац з прилеглою територією Олександр Абаза подарував своїй доньці Пелагеї, коли вона виходила заміж за графа Урусова.
За переказами, в 1917 р. Урусови, поспіхом покидаючи маєток, сховали частину своїх заощаджень в колонах палацу. Очевидці розповідають, що в 40-х роках в Шполу приїхав загадковий гість, який безжально понівечив чавунні колони княжого маєтку в Верхній Даріївці. Чи знайшов він щось – невідомо. Цією людиною був Олександр Урусов, син колишніх власників міста. Через декілька років в Шполу прибув невідомий чиновник та попередив директора дитячого будинку, разміщеного в маєтку Урусових, що, можливо, в місто незабаром приїдуть люди з проханням продати колони, але продавати їх ні в якому разі не можна. Ото ж питання, чи є в Шполянському палаці скарби, залишилося відкритим і мучить душі романтиків.
З приходом радянської влади в маєтку розмістили притулок для сиріт та дітей репресованих. Після Другої світової війни палац став притулком для дитячого будинку, потім – загальноосвітньою школою-інтернатом, а тепер – спеціалізованою школою-інтернатом для хворих дітей.
