Симиренко Володимир

Володимир Симиренко

Садівника і помолога Володимира Левковича Симиренка з 1933 року переслідувала радянська влада за «антирадянську шкідницьку діяльність», він тричі перебував під арештом і в 1938 році за присудом генерального прокурора НКВС СРСР був розстріляний та похований у міській зоні Курська.

По собі чоловік залишив відомий на увесь світ сорт яблук Симиренко.

Народився Володимир в кінці грудня 1891 року в родині Левка Симиренка та відомої польської революціонерки Альдони Гружевської-Симиренко на Платоновім хуторі, поблизу великого черкаського села Мліїва, неподалік від містечка Городище. Дитинство всіх трьох дітей Симиренків проходило у невеличкій родинній садибі, яку для свого старшого сина Платона створив патріарх славетної торгово-промислової фірми «Брати Яхненки-Симиренко» Федір Симиренко. Ще й сьогодні, незважаючи на багатолітнє більшовицьке плюндрування цього мальовничого куточка поблизу невеличкої тихої та лагідної річечки Вільшанки, Платонів хутір зачаровує відвідувачів залишками колись унікального дендрарію та каскадом ставочків з невеличким острівцем на одному з них.

Збереглися також старий та новий вельми скромні для заможної родини будиночки. В одному з них зупинявся наприкінці літа 1859 року Тарас Шевченко. У ньому сьогодні існує кімната-музей Великого Кобзаря. А у новому будиночку зусиллями громадськості відкрито Музей родини Симиренків - філію Черкаського державного обласного краєзнавчого музею. Симиренківська садиба Платонів хутір від інших родових маєтків, яких було дуже багато на Черкащині, відрізнялася надзвичайною скромністю, ошатністю та квітучими духмяними садами.

Після розлучення батьків Володимир навчався у гімназіях спочатку в Полтаві, а потім у Києві. Альдона Еміліївна з дітьми мешкала у Києві на вул. Львівській. Володимир навчався у 7-й гімназії. Нині це вулиця Михайла Коцюбинського. Вже в роки незалежності України з ініціативи доньки ученого на будинку гімназії встановлено меморіальну дошку професору Володимиру Симиренку.

Літні канікули всі діти Левка Платоновича проводили на Платоновому хуторі.   Гімназію Володя закінчив у 1910 році і того ж року вступив на агрономічне  відділення Київського політехнічного інституту. Але навесні 1915 року на патріотичній хвилі він записався волонтером до армії, хоча через короткозорість був звільнений від військової служби. Володимиру Симиренку, як досить освіченій людині, яка вже мала значний досвід управлінської роботи, доручають роботу з постачання військових крамниць та організацію солдатського побуту у військах Південно-Західного, а з 1917 року на Румунському фронтах.  Одночасно Володимир Симиренко стає земським діячем. У Земсоюзі упродовж трьох років він обіймав цілу низку посад, починаючи від завідувача продовольчого складу до уповноваженого Комітету Всеросійського Земського Союзу. Він зробив величезний внесок в організацію солдатських крамниць і сприяв налагодженню їх постачання якісними товарами та прозорій діяльності. На тлі мародерства та здирництва, яке у той час процвітало в інтендантському відомстві російської армії, відстоювання солдатських інтересів, чесність та принциповість волонтера Володимира Симиренка забезпечили йому величезну повагу та авторитет серед солдатів.

На початку 1918 року Володимир Симиренко повертається до Києва і поновлює заняття в Політехнічному інституті. А після закінчення активно співпрацює з кооперативним рухом і створює Київське товариство садівників та городників. Його обирають спочатку членом, а невдовзі й головою правління.

Як фахівець, обізнаний з садівництвом, Володимир Симиренко не міг змиритися з жалюгідним станом націоналізованого в 1917 році Помологічного розсадника свого батька, на якому впродовж 30 років було зібрано світову колекцію плодових культур. Врятувати ситуацію могла лише організація на науково-виробничій базі Помологічного розсадника державної наукової установи - дослідної станції. В доцільності її створення Володимир Симиренко переконав не лише керівництво Вченого комітету, але і високих чиновників з наркомату землеробства.

Професор Володимир Симиренко вже в 1930 році випустив помологічну монографію «Плодові асортименти України». Видрукувати більш повну помологічну працю вчений не встиг, завадив арешт. Машинописний рукопис зазначеної праці від знищення енкаведистами врятували дружина та донька ученого. Шістнадцятирічна дівчина у 1944 році пронесла у своєму клунку через всю Європу і перевезла об’ємний рукопис аж до Канади. Двохтомну працю батька пані Тетяна Симиренко, громадянка Канади, після здобуття Україною незалежності привезла в Україну і впродовж 1995-1996 рр. видала власним коштом. Сьогодні ця праця є величезним помологічним надбанням України.

Професор Володимир Симиренко з урахуванням багатолітнього досвіду  наприкінці 20-х років підготував і видрукував монографію з промислового розсадництва. Через її вилучення з бібліотек та знищення після 1933 року про неї сьогодні не знають навіть фахівці. Ознайомлення з примірником праці, подарованим мені донькою ученого, засвідчує, що вона лишається актуальною і для сучасного розсадництва. Економічні збитки вітчизняного садівництва від приховування цієї визначної праці українського вченого не підлягають підрахункам. Вони - колосальні.

Автор – Микола Семена і Петро Вольвач