Сокиринці – палац Галаганів

Родове гніздо відомого козацько-старшинського роду Ґалаґанів збереглося до нашого часу і є найбільш характерним прикладом палацово-маєткової архітектури Лівобережної України кінця 18 - початку 19 століття.

У 1823-1829 роках прилуцький полковник Павло Ґалаґан спорудив в Сокиринцях за проектом архітектора Павла Дубровського величний мурований палац на 60 кімнат в стилі ампір з високим декоративним куполом. Він слугував як розважальна резиденція, пишно вбраний та художньо оформлений. Водночас садівник-австрієць Бістерфельд розбив навколо палацу великий ландшафтний парк на 40 гектарів з альтанками, церквою і каплицею, греблею і двома мостами. У палаці була велика мистецька галерея (вона стала основою для заснування Чернігівського художнього музею), унікальна коштовна колекція посуду і зброї. Тут діяв кріпацький театр і хор. Через це Сокиринці колись називали «Українським Парнасом».

Значний внесок у становлення фамільної колекції належить сину Павла Ґалаґана -Григорію Ґалаґану (1819-1888), відомому державному та громадському діячу. Він належав до людей, діяльність і добрі справи яких привертали увагу ще за життя. Предводитель дворянства Борзнянського повіту, совісний суддя Чернігівської губернії, віце-президент Комітету по влаштуванню селянського життя у Південно-Західному краї, голова Комісії у справах кредитної кооперації, член Державної Ради Г. Ґалаґан був також і визначним громадським діячем. На рахунку Г. Ґалаґана численні народні школи, прогімназія й гімназія у Прилуках, училище в Ічні. У Григорія Ґалаґана бували Пантелеймон Куліш і Михайло Костомаров, його добре знав і поважав Тарас Шевченко.

Молодий Галаган викупив із кріпацької неволі знаменитого кобзаря Остапа Вересая, допомагав йому матеріально й морально, влаштовував концерти не лише перед найвидатнішими представниками української нації, а й навіть перед імператорською сім'єю. У палаці Григорія Галагана зберігалась надзвичайно цінна й цікава колекція, яку поповнювали кілька поколінь цього роду, - зібрання українських килимів, плахт, порцеляни й кришталю, коштовної козацької зброї, старовинних меблів із дорогоцінних порід дерев, картинна галерея творів відомих художників України, Росії, Західної Європи.

Цікавий рід Ґалаґанів ще й тим, що отримав прокляття і на сьомому поколінні зник по чоловічій лінії. Український козацько-шляхетський рід бере свій початок від козака Івана Ґалаґана з містечка Омельника (тепер село Омельник Кременчуцького району Полтавської області). Російським дворянським родом він став за Гната Івановича Ґалаґана. Гнат Ґалаґан, що на початку XVIII століття очолював полк у війську Івана Мазепи, після укладення українсько-шведського союзу все ж стає на бік царя Петра І. За наказом царя Гнат Ґалаґан разом з царськими військами полковника П. Яковлєва знищує  Стару Січ, яка його вигодувала і вивела в старшини. За свою прислужливість він і отримав від царя чималі землі в Прилуччині, а також графський титул. Запорожці-характерники, які вціліли після погрому Січі, вважали Галагана своїм ворогом і прокляли Гната до сьомого коліна…

Григорій Павлович був представником шостого покоління Галаганів, і тому він дуже серйозно замислювався над страшним прокляттям свого роду. Але йому не вдалося його уникнути – історія династії Галаганів закінчилась смертю сина Григорія Павловича від хвороби – Павла, який був представником саме сьомого покоління Галаганів. Збулося страшне пророцтво запорізьких характерників… На пам’ять про загиблого сина Григорій відкрив колегіум ім. Павла Ґалаґана для бідних обдарованих дітей в Києві. Він і до цього часу вважається взірцем приватної школи.

Зі смертю Григорія Павловича у 1888 році рід Галаганів по чоловічій лінії припинився, однак через деякий час був відроджений. Онука Григорія Галагана Катерина Павлівна Комаровська (дочка сестри Григорія Павловича) вийшла заміж за генерала-лейтенанта графа Костянтина Миколайовича Ламздорфа. Йому царським указом від 1 вересня 1894 року дозволено іменуватися графом Ламздорфом-Галаганом з тим, щоб це прізвище в такому вигляді переходило до старшого в роді.

Після революції родина емігрує до Франції. У паризьких мемуарах від 1935-го року Поль Ламсдорф-Ґалаґан згадує, що для нього і його братів, які більшу частину року жили в Петербурзі, Сокиринці були “земним раєм”. «Діти весь рік мріяли якомога швидше потрапити у чудовий білий палац, побачити синій купол, який вимальовувався, оточений гармонічною рамкою дерев».

Громадянка США Єлизавета Блейк, онука графа Миколи Костянтиновича Ламздорфа-Галагана, та її близькі родичі - Михайло Ламздорф-Галаган із племінниками й донькою - приїжджають в Україну, щоб відвідати місця своїх предків та поповнити документами з сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному історичному архіві України в Києві.