Соловецький концтабір

Соловецький концтабір. 90 років тому було відкрито перший радянський концтабір. Радянська держава 1923 року розпочала «обкатку» нової політекономічної моделі свого розвитку: відтепер ідеологічним супротивникам (або тим, кого влада вважала такими) доводилося не лише перебувати у суворій ізоляції, а й зміцнювати її економіку. Тому «в тестовому режимі» було створено перший вітчизняний концтабір - Соловецький. Цей концтабір - а саме так у партійних і чекістських документах до початку 30-х називалися подібні установи - став прообразом «архіпелагу ГУЛАГ».

Упродовж майже десяти років Соловецькі табори були найбільшими в СРСР і відігравали роль «полігона», на якому відпрацьовувалися методи каторжного утримання і способи використання примусової праці великих контингентів ув’язнених. Соловки стали ім’ям загальним, символом каральної системи: «У 20-ті роки Соловків не приховували, а навіть вуха продзижчали ними. Соловками відкрито грали, Соловками відверто пишалися (мали сміливість пишатися!!)», - писав Олександр Солженіцин. Шостого червня 1923 року на Соловки було доставлено першу партію ув’язнених. За півтора десятиліття існування Соловецького табору його в’язнями були академік Дмитро Лихачов і філософ та вчений о. Павло Флоренський, драматург і театрознавець Лесь Курбас і філософ-теолог Юлія Данзас, знаменитий письменник Борис Ширяєв та історик і краєзнавець Микола Анциферов. Список знаменитих в’язнів величезний...

Перших 100 в’язнів було доставлено з Архангельська. За місяць привезли ще 150 соціалістів та анархістів. До вересня число табірників вже перевищувало 3 тис. осіб.

Ув’язнених на соловецькій пристані, зустрічала знущальна агітка:

                                         «Здесь, пройдя через горн очистительный,

                                           Через бодрый, сознательный труд,

                                             Вы поймете, что путь принудительный

                                             Есть единственный правильный путь».

Академік Дмитро Ліхачов, який у студентські роки став в’язнем Соловків, згадував свою «розстрільну ніч»: «Вийшовши у двір, я... пішов на дров’яний двір і заховався між дровами... Чого я натерпівся там, почувши постріли розстрілів і дивлячись на зірки неба (більше нічого я не бачив усю ніч)! З цієї страшної ночі в мені стався переворот. Переворот здійснився протягом найближчої доби і зміцнювався все більше. Ніч була лише поштовхом. Я зрозумів наступне: кожен день - подарунок Бога. Мені потрібно жити насущним днем, бути задоволеним тим, що я живу ще зайвий день. І бути вдячним за кожен день. Тому не треба боятися нічого на світі. І ще - оскільки розстріл і цього разу проводився для залякування, то, як я потім дізнався, було розстріляно якесь рівне число: чи то триста, чи то чотириста осіб... Ясно, що замість мене було узято когось іншого. І жити треба мені за двох. Аби перед тим, якого взяли за мене, не було соромно!».

(Автор – Ігор Сюндюков)