Теребовля. Кармелітський монастир

Будівля кармелітського монастиря з храмом  у Теребовлі - єдина зі старих римо-католицьких святинь, що збереглася. Її часом називають другим замком Теребовлі, й постала вона спершу в дереві. Історія цього монастиря починається у 1617 р., коли староста Петро з Осси Ожга запросив кармелітів у місто і записав їм свої ґрунти “поблизу руської церкви” (святого Миколая).  У 1635 р. власник села Лошнева Адам Коморовський подарував для будівництва мурованого костелу і монастиря 6000 злотих.

 Комплекс споруд монастиря — оборонний, квадратну в плані територію оточують мури з чотирма баштами на кутах. З одного боку мури впираються у берег річки Гнізної. У баштах є бійниці для ведення вогню не тільки з ручної зброї, а й невеликих гармат. Окрім того, первісно монастирська територія була розділена навпіл фасадом костелу Успіння Діви Марії і стінами, що до нього прилягали. Товщина стін самого фасаду становить близько трьох метрів.

      Зовні храм схожий на костел у Гусятині. Він — “пізньоренесансовий з певними ремінісценціями готики”, тринавовий. Інтер’єр споруди був багато прикрашений розписами, фігурним ліпленням колон, скульптурами, різьбою дерев’яних і кам’яних вівтарів.
   З огляду на оборонний характер, обитель відігравала важливу роль у захисті міста під час дрібних нападів татар чи розбійників. Її неодноразово нищили під час Хмельниччини.

   У 1672, 1675, 1685 і 1687 рр. кармелітський монастир зазнав руйнувань внаслідок нападів турків. Тоді знищили верхні яруси веж костелу. Відновлювати обитель взялися наприкінці XVII- поч. XVIII ст., коли старостою теребовлянським був Стефан Потоцький. Уже в середині XVIII ст. храм оновили, надавши йому барокових рис. Стінопис тоді зробив один з найкращих митців того часу Йосиф Маєр.
Наприкінці XVIII ст. обитель об’єднали зі львівською — на вимогу австрійської влади відбувалося скорочення кількості монастирів та ченців по всій Галичині.

У костелі Успіння над головним вівтарем перебувала ікона Матері Божої Скарлежної. Також там зберігали ікону Ісуса Христа. Обидві — оздоблені дорогоцінними металами і каменями, але всі скарби розікрали під час Першої світової війни. Австрійці тоді вивезли навіть орган на три міхи з подвійною клавіатурою.

   Зрештою, храм виконував функції парафіяльного до кінця 1920-х рр., коли в Теребовлі спорудили новий — костел святих Петра і Павла. Кармеліти перебували в монастирі до початку 1945 р., коли виїхали в Польщу. Із собою вони забрали храмове майно та ікону Матері Божої. Вона тепер перебуває у костелі святої Катерини у Гданську. Радянська влада пристосувала монастирський комплекс для потреб фабрики ялинкових прикрас.

     У 1987 р. пам’ятку пошкодила пожежа, а в 1991 р. костел передали УАПЦ. Тепер храм носить ім’я святого Володимира, і над його типово римо-католицькою спорудою, незважаючи на порушення стилю, надбудували звичні для східної традиції бані. Кляштор тоді став приміщеннями Тернопільської духовної семінарії УАПЦ.

 До речі, нез’ясованою залишається доля надгробків XVII-XVIII ст., які були вмуровані в мури костелу. Ці надгробки цікаві тим, що походили з давнього кладовища біля церкви Покрова Пресвятої Богородиці, а їхні плити були з написами як давньоукраїнською, так і польською мовами.