Український некрополь в Мюнхені

Український некрополь в Мюнхені. Цвинтар Вальдфрідгоф, своєрідний некрополь, де покоїться цвіт української нації бурхливого ХХ століття.

Ось уже дев'яносто років «Журавлі» Левка Лепкого з сумом курликають над цвинтарями різних країн Європи, Америки та Австралії, де, розкидані гіркою долею, упокоїлися в чужій землі тисячі і тисячі українців-емігрантів. Тільки в Європі - Прага і Відень, Женева і Париж, Рим і Берлін, Брюссель і Лондон. Під Ратибором на Нижньому Шльонську розсіяні останки полковника УГА Дмитра Вітовського, в Парижі на кладовищі Монпарнас похований підступно вбитий більшовицьким агентом Шварцбартом Головний Отаман Військ УНР Симон Петлюра (автор пам'ятника - скульптор Григорій Крук), в Роттердамі на кладовищі Кросвік в подвійній металево-дубовій труні покояться останки коменданта УВО та Голови Центрального проводу ОУН Євгена Коновальця (надгробок створено за проектом О. Лятуринської). У Люксембурзі був похований Голова ОУН Андрій Мельник, на Ольшанському кладовищі в Празі покояться поети Олександр Олесь і Юрій Дараган, одна з піонерок українського жіночого руху Софія Русова, в Софії знайшов свій вічний спокій скульптор Михайло Паращук, а в Кракові похований письменник Богдан Лепкий...

На кладовищах баварського Мюнхена, розташованих у різних частинах великого міста, - «Норд», «Зюйд», «Ост», «Вест» - теж є чимало могил борців за свободу української нації. Але найбільше їх на Вальдфрідгоф, старому кладовищі, яке займає досить велику територію на околиці міста. Його вікові дерева своїми кронами немов охороняють тишу і спокій тих, хто відійшов у вічність...

...Тут, на Вальдфрідгоф, покояться провідник ОУН і ЗЧ ОУН Степан Бандера, провідник ЗЧ ОУН Степан Ленкавський, члени Проводу ЗЧ ОУН мгр. Ярослав Бенцаль, Дмитро Миськів, Лев Ребет, Тереновий провідник ОУН д-р Ярослав Дзиндра, голова Проводу ОУН з 1969 року - Ярослав Стецько, «численні бойовики і підпільники, старшини і вояки українських армій, колишні політичні в’язні, священики, політичні діячі, журналісти і діячі мистецтв, державні мужі й рядові українську патріоти» (З книги В. Леніка «Українці на чужіні або репортажі з далеких доріг»).

У перші післявоєнні роки на Вальдфрідгоф була «насипана символічна могила мільйонних жертв українського народу». Увінчана великим дубовим хрестом, вона стала символічним пам’ятником для всіх похованих у Німеччині земляків, «і з року в рік приходили до неї тисячі помолитися за душі героїв»...

Українські Січові Стрільці, Воїни Української Народної Республіки та Української Галицької Армії. Політв’язні польських , більшовицьких і німецьких катівень. Бійці Української Повстанської Армії та Дивізії «Галичина»... Терновий вінок вічної слави України.

«Засумуй, трембіто,

по цілому світу,

Що зів’яло галичанам

сорок тисяч цвіту...»

У 1966 році Похоронний уряд м. Мюнхена вирішив виділити на чотириста тридцятому полі Вальдфрідгофу окрему ділянку для похоронних потреб української громади. Тоді ж було вирішено побудувати нову символічну могилу, завершивши її гранітним пам’ятником. Спорудою зайнявся комітет під головуванням Максима Брилинського.

Пам’ятник має форму стрункої чотириметрової колони, завершеною замість волюти терновим вінцем, вирізаним в граніті. Нижче - чорний хрест, а під ним написи українською та німецькою мовами: «полягло за Україну». Між написами - золотий Тризуб. Освячення пам’ятника відбулося на Трійцю в 1967 році.

Понад п’ятдесят років лежить він, похований у чужій землі. Строгий, класичної форми білий хрест. Як символ національної скорботи. Як символ первородства, очищення, відродження! І тільки два слова на постаменті, вирізані слов’янським та латинським шрифтами, «вказують відвідувачам і перехожим, що тут чекає герой української революції дня повернення у вільну Україну»...

Розповіді, почуті під час відвідування Вальдфрідгоф з вуст пана Володимира Леніка, були надзвичайно змістовними, заповнюючи прогалину наших знань про минуле України, її синів і дочок, несправедливо відторгнутих від своєї Матері-землі. І біля кожної могили:

Бойдуник Осип - політичний діяч;

Брилинський Максим - письменник;

Бутковський Іван (псевдо - Гуцул) - полковник УПА, шеф місії УПА за кордоном;

Ващенко Григорій - професор педагогіки, ректор Богословської Академії в Мюнхені;

Капустянський Микола - генерал-хорунжий армії УНР, заст. Голови ПУН-ОУН;

Качанюк Осип - вчитель;

Крук Григорій - майстер-різьбяр;

Мурська Софія - громадський діяч, дружина посла УНР в Туреччині;

Пеленський Дем’ян - громадський діяч, Голова Пластової старшини в Німеччині;

Хробак Микола - політичний і громадський діяч, сотник УГА;

Цимбалістий Євген - композитор і диригент.

І це тільки невелика частина увічнених пам’ятними хрестами серед старих, зарослих травою могил, де покояться колись славні і популярні люди.

«Свою Україну любив...», - цей напис можна було б вирізати на кожному з цих поховань.

Останні десятиліття перелік людей, похованих на Вальдфрідгоф, значно поповнився новими іменами. Іменами людей як похилого віку, так і зовсім молодих. Серед них - вихованка «Рідної Школи» Розалія Савчук, Голова Товариства українських комбатантів Роман Дебрицький, керівник СБ ОУН Іван Кашуба, літературознавець і критик, редактор журналу «Сучасність», професор УВУ Іван Кошелівець, фотограф, літописець життя української діаспори в Мюнхені Микола Жікалюк, професор УВУ Зіновій Соколюк.

Не стало і нашого доброго провідника - Володимира Леніка.

Давно вже прийшов час збирати каміння - і одним з таких каменів, який треба знайти і не забути покласти в фундамент історичної пам’яті та гордості нашої нації, є могили славних предків і наших сучасників, розвіяні часом і мінливої ??історією по різних куточках нашої Землі.

Автор - Ярослав Кравченко