Вход
kolokray.tour@gmail.com
kolokray@ukr.net
(050) 33 44 900
(067) 240 32 09
(067) 323 55 77
  • Екскурсії по Києву
  • Тури по Україні
      • Середнє Подніпров’я
      • Поділля
      • Сіверщина
      • Полтавщина
      • Запорізький край
      • Волинь
      • Галичина
      • Закарпаття
      • Буковина
      • Причорноморя
      • Крим
      • Слобожанщина
  • Активний туризм
  • Тури за кордон
  • Визначні місця

Умань. Парк Софіївка

Умань. Парк Софіївка. Iсторія залишила нам численні легенди про кохання. Кохання стало рушійною силою, що створила прекрасний парк в Умані. А було все так.

Одного разу в 1785 році молода кохана власника Умані, графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького Софія гостювала у своєї приятельки, графині Гелени Радзивілл. Софію до глибини душі зачарував парк «Аркадія», створений у маєтку Радзивіллів.

Вражена красою парку, а особливо безліччю екзотичних рослин, Софія у захваті розповіла про це в листі до Станіслава Потоцького: «Прогулюючись садами «Аркадії», я відчула, що в розпалі літа переживаю знову весну й кожне деревце начебто говорить до мене: «Мені тут добре!» Аркадія дуже нагадує Крим; ти знаєш, що в тому краї при твоїх можливостях можна було б протягом двох років мати таку ж, а може й гарнішу Аркадію, тому що там непотрібні штучні насадження. Правда, мій милий друг, що в нас буде сільце в Криму?

Але Софія не знала про те, що фінансові можливості графа Потоцького не дозволяли йому придбати маєток у Криму. Під час довгої відсутності графа керуючий практично розорив маєток Потоцьких в Умані. Але це не перешкодило шалено закоханому графові виконати примху Софії, адже він задля неї був готовий на все.

Софія була однією з найблискучіших жінок того часу: її із захватом приймали при дворах Парижа й Санкт-Петербурга, своєю чарівністю вона затьмарювала найшляхетніших красунь Європи. Станіславу Потоцькому нічого не залишалося, як перетворити в райський куточок дикі землі на окраїні Умані.

Автором топографічного й архітектурного проекту й керівником будівництва було призначено польського військового інженера Людвіга Метцеля. Це був один з найталановитіших людей свого часу, що все життя займався військовою інженерією. Але Софіївка – найзнаменитіший його витвір. На його могилі у Варшаві написані слова «Тут спочиває прах будівничого Софіївки». Безпосереднє ж втілення проекту в життя лягло на плечі простих уманських майстрів.

Місцевість, незважаючи на свою «дикість», була дуже придатною для створення романтичного місця відпочинку: вона буяла ярами, кристальними джерелами, скупченнями кам'яних брил. Поруч протікала річечка Багно, що одержала незабаром більш «шляхетну» назву Кам’янка.

Кажуть, що в Метцеля не було навіть плану будівництва Софіївки, і весь парк – це чиста імпровізація (причому імпровізували навіть кріпаки, які облаштовували все за своїм смаком). Звичайно ж, це неправда. Адже в Софіївці багато гідротехнічних споруд, для нормальної роботи яких необхідний дуже точний розрахунок.

З 1796 по 1802 рік йшли роботи зі створення парку: копали ставки й підземну річку, споруджували водоспади й фонтани, прокладали алеї, переносили кам'яні брили, зводили архітектурні споруди. Також у парку були висаджені екзотичні рослини з усього світу.

Так сталося, що все заплановане не вдалося реалізувати, тому що граф Потоцький раптом помер 14 березня 1805 року. Але те, що було створено кріпаками Уманщини під керівництвом Метцеля, одержало визнання як шедевр садово-паркового мистецтва. Загальна сума витрат на будівництво становила 2 000 250 рублів сріблом (15 мільйонів польських злотих).

Після смерті Станіслава Потоцького управління маєтком перейшло до рук його старшого сина Юрія Фелікса, який був картярем і марнотратом. Він відразу ж ліквідував генеральний кошторис, у якому були закладені витрати на будівництво Софіївки, у тому числі й зарплата селян, що працювали там, відновив панщину. Юрій програв батьківський борг в 7,5 млн. злотих, а також наробив своїх боргів на 30 млн., тобто практично промотав весь свій маєток.

У Петербурзі Юрій Фелікс оформив передачу своїй матусі Софії права розпоряджатися частиною маєтку, яка належала їй і її дітям. Софія в 1808 році намагалася продати царському уряду Умань і Софіївку, але безуспішно. Переклад поеми С. Трембецького «Софіївка», зроблений за дорученням Софії, був опублікований у Парижі в 1815 році французькою та польською мовами і сприяв славі парку на всю Європу. В 1820 році Софіївку відвідав цар Олександр І.

Після смерті Софії Потоцької 12 листопада 1822 року парк перейшов до її сина Олександра. Олександр уже встиг до того побувати на Кавказі й одержати звання полковника. Він жив у Тульчині, Одесі, Умані. Софіївка була при ньому в чудовому стані.

У 1831 р. під час польського повстання стало відомо, що Олександр Потоцький приєднався до повсталих поляків. Згідно царського указу володіння «заколотника» були конфісковані і 13 березня 1832 року Київська казенна палата призначила свого управителя маєтку Потоцьких - капітана гвардії Маркевича. Цим і закінчується перший період розвитку Софіївки, яка з 1836 до 1859 рр. підпорядковувалася керівництву військових поселень. У цей період парк називається Царициним Садом.

У 1859 році парк перейшов на утримання Головного училища садівництва Росії, переведеного з Одеси до Умані. Під керівництвом відомого вченого В. Пашкевича у Софіївці значно збільшилася колекція рідкісних екзотичних рослин.

З 1919 року парк стали називати Садом III Інтернаціоналу, а у 1929 році парк був оголошений державним заповідником.

За задумом творців Софіївка є наочною ілюстрацією до поем Гомера «Іліада» і «Одіссея», де кожна композиція містить певний зміст, відображає ідею міфу або якоїсь події. Парк дійсно нагадує куточок Древньої Еллади. Не дивно, адже Софія Потоцька була грекинею. Південній красуні незабаром набридла українська природа, і вона захотіла влаштувати в парку все так, щоб він нагадував їй про її далеку, овіяну міфами батьківщину.

Людині, знайомій із грецькою міфологією, тут усе здається буквальною ілюстрацією відомих створінь древніх еллінів. Кожний куточок парку має свою грецьку назву: Єлісейські поля, Темпейська долина. Тут є гроти Каліпсо, Діани, Фетіди. Можна відвідати терасу Муз. Витончені архітектурні спорудження – храми присвячені богиням Венері, Флорі. Скрізь у парку можна зустріти статуї давньогрецьких богів і поетів. До речі, скульптури в парку були виготовлені кращими італійськими й французькими майстрами.

Особливої уваги заслуговують гідротехнічні спорудження. Метцель, як військовий інженер, дуже серйозно поставився до розробки цієї частини парку. Тому в парку дуже багато різних водойм, водоспадів і фонтанів.

Домінантою парку є прекрасний Нижній став, із центру якого б'є 15- метровий струмінь. Це відомий фонтан «Змія». Точна дата установки «Змії», а також її автор невідомі. Нижній ставок є місцем проживання білих лебедів, яких постійно намагаються піймати в об'єктив фотокамери численні туристи.

Ще одна цікава водойма парку - підземна ріка Ахеронт. У грецькій міфології, як відомо, Ахеронт – ріка, якою похмурий перевізник Харон переправляє душі померлих у підземне царство Аїда. Сучасний Харон на човні, у який уміщається кілька десятків осіб, провезе вас по 200-метровому тунелю. Ширина ріки – 3 метри.

У верхній частині парку найбільша увага відвідувачів прикута до великого водоймища з островом у центрі. Це Верхній став, або як його назвав поет С. Трембецький – Чаруюче море. Острів, насипаний вручну, в центрі «моря» – Острів Кохання, або Анти-Цирцеї (це офіційна назва). Цирцея – чарівниця, яка перетворювала людей, що потрапили на її острів, у звірів (супутників Одісея, наприклад, вона перетворила на свиней). У центрі острова піднімається витончений Рожевий павільйон.

Найгучніша частина парку – Амстердамський шлюз. Саме тут усі бажаючі мають можливість стати пасажиром човна, який курсує водами підземної річки Ахеронт. Також Чаруючим морем можна проїхатися на катамарані, катері або гондолі. До послуг відвідувачів парку – катання верхи на конях і в каретах. Усі бажаючі можуть взяти напрокат старовинні костюми і сфотографуватися на пам'ять в образі Станіслава й Софії Потоцьких. Кожен знайде для себе в Софіївці щось цікаве.

Важко уявити, яких титанічних зусиль було докладено задля того, щоб дика місцевість перетворилася в казковий парк. Шедевр, що з'явився більше двохсот років тому, чарує нас і сьогодні, і є вічним пам'ятником найпрекраснішому почуттю – коханню.