Унів. Свято-Успенська Лавра

Унівський монастир розташований серед мальовничих пагорбів. Точної дати заснування монастиря не має. В архівних документах початку 14 ст. Унівський монастир відомий як великий духовний центр Галичини. До сер.15 ст. монастирем опікувалися князі роду Гедеміновичів, а згодом Лагодовські.

Після татарського нашестя 16 ст. ктитором монастиря став Олександр Ванько Лагодовський. Переказ розповідає, як, занедужавши на хворобу ніг, Ванько побачив у ві сні Богородицю. Вона порадила йому шукати неподалік в лісі цілюще джерело. Чудесно зцілившись, шляхтич дає обітницю відродити знищену обитель.

В 16 ст. розпочалось будівництво мурованої оборонної церкви над джерелом, яка збереглась до наших днів. Це найцінніша пам’ятка  архітектурного ансамблю монастиря. Церква Успіння Пресвятої Богородиці знаходится в середині оборонного чотирикутника, попід стінами якого розташовані монаші келії.

На поч. 19 ст. на місці південних мурів монастиря постав величавий палац з ініціативи митрополита Михайла Левицького. За Австрійської імперії закривалось багато монастирів, а митрополит перебудував його під свою резиденцію, тим самим врятувавши від цілковитого знищення.

Чернече життя в мурах давнього монастиря відродив митрополит Андрей Шептицький, передавши резиденцію інокам Студійського Уставу. Монастир отримав статус Лаври.

При Андреї Шептицькому почала діяти іконописна майстерня – роботи якої можна почити в розписах інтер’єрів храму і зовнішніх стін монастиря.

В радянський час у Лаврі облаштовано психоневрологічнй диспансер.

У 2001 році папа Іван Павло II проголосив ченців Климентія Шептицького, засудженого і вивезеного до Володимирської в’язниці, де й помер 1951 року, та екзарха Леонтія Фьодорова блаженними.

У 2008 році у Лаврі освячено дерев’яний храм блаженних Климентія і Леонтія.

Святиня Лаври – чудотворна ікона Божої Матері з мощами святих Василія Великого, Івана Златоуста та Григорія Богослова. Є камінь з гробу Пресвятої Богородиці. В каплиці священномученика Йосафата є ікона з його мощами. Нещодавно в Лаврі відкрили каплицю, де є копія Туринської плащаниці та хрест з часточкою Животворящого Хреста Господнього.

Звичайно треба підійти до чудодійних джерел цілющої води та монашого цвинтаря на горі, де раніше було городище.

Дорогою на Золочів, всього за 6 км від Перемишля,у міжгір’ї мальовничого хребта Гологори, де із трьох боків розкинувся густий ліс, а з четвертого розлився став, сама природа  створила унікальне місце, де людина мимоволі забуває світську марноту  і віднаходить спокій душі. Не дивно, що монахи облюбували цю місцину ще наприкінці 14 ст. за сприяння князя Федора Любартовича, і відтоді обитель  відвідують численні паломники навіть із далеких країв. Та не лише  християнські  пілігрими почали прокладати сюди дорогу, а й татари, які 1549 року майже повністю  знищили монастир. Тому наступна забудова  обросла потужними мурами, оточеними ровом з водою, і чотирма кутовими вежами, а п’ята вартувала в’їзну  браму. Надзвичайно потужна апсида з бійницями монастирської церкви Успення Пресвятої  Богородиці (16 ст.) робить її схожою більше  до величезної  фортечної вежі,аніж до сакральної споруди. Принаймні елементи готичного стилю вказують на перше,а елементи ренесансного – на друге. А прибудована до неї з боку південного фасаду двохярусна дзвіниця є водночас і справжньою оборонною спорудою.

Саме до келій цього монастиря 1606 року із грецького Афона повернувся Іван Вишенський і написав відому працю: «Посланіє до стариці Домініканії». А галицький митрополіт Михайло Левицький 1817 року звів тут літню резиденцію: згодом, при Папі Пії IХ він став першим кардиналом - українцем. Його мощі спочивають в крипті монастирської церкви Успення Пресвятої Богородиці.

До Унівської святині щороку  вирушають велелюдні піші прощі, щоб на храмове свято просити у Пресвятої Діви заступництва і допомоги