Ужгородський замок

Мандрівка в епоху лицарства. Ще на підході до мурів та бастіонів Ужгородського замку, з'являється відчуття, ніби ти опиняєшся в іншій епосі, назва якій – глибоке середньовіччя. Таку ж дорогу, яку долає кожний турист на гору, здолав відомий араб-мандрівник Аль-Ідрісі, який і залишив першу письмову згадку про фортецю. Це було у 12 ст., хоч археологи впевнені, що у 7-9 ст. на Замковій горі  було укріплене городище білих хорватів.

Замок на цій горі стоїть уже більше тисячі років. Колись він був дерев’яний, обнесений гострим частоколом із міцних колод, і належав слов’янському князеві Лаборцеві.  Кожен наступний власник фортеці мало довіряв попереднику і намагався по-своєму зміцнити мури. Жоден з них не забув викарбувати дату своєї перебудови замку. Перша дата – рік 1558, викарбувана на вежі за перекидним мостом. Друга – 1698 р. – видніється на південних воротах. Ще є дати 1653 - 1656 рр..

У дворі палацу зберігся колодязь, який видовбали у скелі на глибину 32 м. Перед фортецею є залишки фундаментів найдавнішої у місті церкви св.Юрія. Другети перетворили храм на родинну усипальницю. Майже 370 років власниками замку був рід Другетів (1322-1691) – наймогутніший і найбагатший рід на Закарпатті, які прийшли до Угорщини на поч.14 ст.з Італії в супроводі претендента на угорську корону Карла Роберта Анжуйського, який був правнуком одного з останніх Арпадовичів. Другети отримали від короля володіння Ужгорода.  Вони докорінно перебудували замок. Під керівництвом італійських і французьких спеціалістів-фортифікаторів на території замку йшли великі роботи.  Другети збудували перед замком католицьку церкву, а в 1384 р. – павліканський монастир, який наймовірніше стояв на південно-західному схилі.

У 1646 році підписали Ужгородську унію: місцева єпархія визнала протекторат Папи Римського. Тут аж до 1944 року діяла семінарія, а вже в 1947-му в ренесансному замковому палаці відкрили краєзнавчий музей. У ньому є кілька вартих уваги експозицій. І дорослим, і дітям цікаво подивитися виставку «Флора і фауна Закарпаття», де зібрані зразки місцевої рослинності й опудала тварин, від найменшого королька до справжнього господаря гірських лісів – бурого карпатського ведмедя, якого місцеві називають «вуйком». Ще одна експозиція – «Народні інструменти Закарпаття», де зібрані різні види трембіт, цимбалів, бубнів, буйволів (це такий народний ударний інструмент), скрипок... Деяким – по 300–400 років.

Кажуть, на території Ужгородського замку колись спалювали відьом. Нічого дивного, адже це була середньовічна Європа.

Легенда:

Із правлінням одного з Другетів пов’язана і легенда про його доньку – Білу Діву. Під час ворожої облоги військами польського князя Ю.Любомирського дівчина закохалась у молодого шляхтича, який разом з іншими послами провадив переговори. Вона розповіла чужинцю про всі стратегічні таємниці замку. Батько, довідавшись про зраду доньки, наказав замурувати її живцем в одній із стін фортеці. З того часу фортеця плаче і стогне, ніби жива.   Побутувало ще  вірування, про яке, до речі, у фільмі «Сурамська фортеця» розповів Сергій Параджанов: щоб замок був неприступним, треба когось із родини його володарів живцем замурувати в підземеллі… Ось так і вчинили представники графської родини Другетів.  Нам їх не зрозуміти.