Виноградів. Замок «Канків»

Місто Виноградів  мало королівські привілеї і називали його раніше  Севлюш. Місто знаходиться під Чорною горою, яка колись, напевно, була закарпатською Фудзіямою – діючим вулканом. До сьогодні, на схилах гори можна знайти величезні камені – вулканічні бомби – якими вулкан розкидувався у часи найбільших пристрастей. Одразу під горою торує свій шлях вже спокійна, рівнинна течія Тиси.

З давніх давен Виноградів (а так його «охрестили» совіти лише у 1946 р) оповитий пеленою загадковості, аристократичних інтриг та шляхетної розкоші. Кожен виноградівець пишається тим, що саме його пращури заснували це старовинне місто, бо достеменно не відомо, хто і коли його заснував. Вперше Севлюш згадується у латинських грамотах за 1262 р – і о доля! – одразу ж, як королівське місто.

Вже в той час місто мало власне самоврядування, свій суд, а громада у цілком демократичний спосіб обирала собі мера – старосту міста. Якщо існує хороше значення слова «комунізм», то тут він розгорнувся у повній силі – в той час у Севлюші можна було вільно вселятися і виселятися, будувати млини, займатись полюванням і рибальством, мешканці священників обирали самостійно, а попівську десятину могли залишити на своєму полі – мовляв, нехай святий отець сам собі збере з неї врожай; можна було вільно переправлятися через Тису і безкоштовно користуватися дорогами, проводити щочетверга міський базар. І за всі ці привілеї королю віддавали невеликий земельний податок, а місто відправляло у королівську армію одного озброєного вояка. Справжня казка.                       Приблизно в цей же час угорський король подарував Виноградів феодалові Беке Боршо, який збудував в околицях міста замок «Канків», руїни якого височать на Чорній горі й донині. Вже після великої монголо-татарської навали кількість тутешнього населення різко зменшилася, тому керівництво держави дозволило німецьким та італійським колоністам зводити тут свої маєтки й села.

У ті буремні часи на території міста жили слуги дворян і навіть раби, жилярі і кріпаки, вільні громадяни і землевласники, магнати. Жив серед них і легендарний землевласник Юрій Довжа, аферист і пройдисвіт, герой і блазень. Цей неперевершений і наївний чоловік, котрий дивився на світ у рожевих окулярах, свого часу зібрав багацько простих селян, назвав їх гордо – хрестоносцями, а себе проголосив їх королем. Справжня його мета була благородною – Юрій хотів зробити державний переворот на користь простого люду, але час був не той – і «повстання хрестоносців» жорстоко придушили.                Найславетнішим власником Виноградова був барон Зіґмунд Перені – він заснував у місті лікарню, піклувався школами і храмами. Але барон був гоноровим і свободолюбивим, фармазоном і франкмасоном, тому став одним із героїв революції 1848-1849 рр., за що й був страчений 1849 року.                                                                                                               У самому центрі міста, на теперішній вулиці Миру, знаходився будинок комітатського управління і суду, поруч – середньовічна в’язниця. В її казематах мучилися учасники селянського повстання вже відомого нам Юрія Довжі, учасники визвольної боротьби 1703-1711 років, а ще пізніше – революціонери 1848-49 рр. позаминулого століття. Останніми тут перебували представники інтелігенції, свідомі селяни і робітники – патріоти Карпатської України, що боролися за рідний край. В наші дні на місці колишньої катівні розташувався …продовольчий магазин.

І сьогодні Виноградів не втратив ознак колишнього шляхетного життя. Нині тут мешкає понад 35 тисяч людей, місто активно розвивається й пробує знайти свою іпостась на туристичній мапі Європи. Бо й справді – є на що самим подивитися та й іншим не гріх би показати.

У самісінькому центрі міста розташувався древній собор францисканців ХVІ століття (напевно, єдиний в області), поруч – реформатська церква та православний храм, який колись збудували греко-католики, а тепер він чомусь Московського патріархату. Трохи далі – центральна площа перед будинками влади, навпроти яких — пам’ятний ансамбль полеглим у Другій світовій. Одразу за центром заховався міський парк ім.Перені – унікальна пам’ятка садово-паркової культури ХІХ ст., де ростуть такі дерева, яких і в ботанічних садах не знайдеш. При вході в парк височіє будова минулих віків – родинний палац Перені. В історичній частині міста збереглося чимало архітектурних пам’яток, за доброю старою традицією вулиці міста вимощені бруківкою. В місті три власні газети, працює місцеве радіо та телерадіокомпанія.

З містом пов’язана доля всесвітньовідомого угорського музиканта і композитора Белли Бартока: тут у музичній школі він вчився і давав свій перший учнівський концерт. Жив і працював у Виноградові видатний художник Імре Ревес, один із учителів Бокшая. Саме тут Імре Ревес провів останні дні свого життя – на теперішній вулиці Пушкіна. Досі живе у місті брат Василя Ґренджі-Донського.

Славиться сучасний Виноградів власним фестивалем естрадної пісні та танцю «Кришталеві грона», який відкрив слухачам талант Аґнети Гриценко та Ірини Ярини, фестивалем виноградарів і виноробів.