Повстання Омеляна Пугачова

Повстання Омеляна Пугачова. 18 вересня 1773 р. на Яїку почалася Селянська війна під керівництвом Пугачова. Українці, разом з іншими представниками народів Росії, взяли у ній активну участь. Становище пугачовського війська в перші дні повстання на Яїку, коли воно ледве налічувало 500 чоловік, було надзвичайно складним. Успіх повстання тому багато в чому залежав від ставлення до нього населення першої великої фортеці на шляху руху від Яїку до Оренбурга - Ілецького містечка, заснованого в 1736 р. українськими переселенцями.

Ілецький отаман Лазар Портнов вирішив захищати містечко до підходу урядових частин. З цією метою він наказав негайно «мост спущенными сверху Яика плотами разорвать» і приготуватися до оборони. Але тут до жителів, які зібралися на раду, звернувся із закликом ілецький козак-українець Опанас Новиковський; «Вот те, братцы, теперь нам открывается свет! Сказали де, что государь Петр Федорович умер, а он, де жив и идет к нам на Илек. Я де сам его видел и он пожаловал мне лошадь». Потім він закликав усіх, «щоб немало не противясь, встретить его с честию». Ілецькі козаки заарештували отамана Портнова, полагодили зруйнований міст і вранці 23 вересня Пугачов на чолі повстанців вступив у містечко «со всякою яко царю подобающей честью». Пугачов того ж дня покинув Ілецьке містечко і вирушив спішно до Оренбурга. В Ілеку повстанці значно поповнили свої сили на кілька сот чоловік, забрали «пушек із десять», пороху «немалое число бочек», ядер, свинцю тощо.

Завдяки переходу ілецьких козаків на бік повстанців план оренбурзького губернатора оточити і розгромити їх було, таким чином, зірвано.

О. Пугачов і такі його соратники, як І. Зарубін, Т. Мясников й інші були проти походу з Яїка на північний схід - до Оренбурга, вважаючи, що треба негайно рушати на захід - через Волгу і густонаселені селянами губернії до Москви, а не затримуватися на окраїні. Однак вирішальний вплив у керівництві повстанням у цей час захопили помірковані, угодовські елементи із середовища вільного козацтва - М. Шагаєв, А. Вітошнов, Д. Лисов та інші. Вони схилялися до копромісу з урядом, хотіли обмежити повстання одним Яїком, зробити тиск на Катерину II, щоб примусити її задовольнити їхні вузькостанові вимоги. Головна повстанська армія зосередила свої сили на облозі Оренбурга і Яїцького містечка, яка тривала з жовтня 1773 р. по квітень1774 р. Вогонь повстання в цей час поширився з новою силою.

На весну 1774 р. повстанці оволоділи величезною територією, яка простягалася від Волги й Ками на заході до Сибіру на сході, і від Кунгура на півночі до Гур’єва на півдні.

На превеликий жаль, участь українців саме цього краю у повстанні зовсім не вивчена, хоч це питання, без сумніву, заслуговує спеціального дослідження.

Отаманів-українців бачимо також у цей період у безпосередньому оточенні Пугачова, в його головній станції в Берді. Це насамперед запорожець Василь (мабуть, Журба), до якого Пугачов ставився з особливим довір’ям і який був йому дуже відданий.

До кінця в Берді при Пугачові перебували також отамани «черкащенки Степан» та Іван Захлиста. Обидва вони продовжували битися й після поразки повстанців під Оренбургом навесні 1774 р., організували нові загони повстанців і пробивалися з ними до Пугачова на правий берег Волги. Одним із організаторів артилерії повстанців був оренбурзький бомбардир Степан Кармацько.

Показовою є така подія: у січні Катерина II наказала відправити на допомогу головнокомандуючому каральною армією генералу А.І. Бібікову 1000 малоросійських козаків. Виявилося, однак, що малоросійські козаки не бажають боротися з повстанцями - вони або перейшли на їхній бік, або взагалі зникли. 14 липня 1774 р. Державна рада з подивом запитувала: «Куди ж поділися українські козаки, послані проти Пугачова?»

Повстання під проводом О.Пугачова тим часом справило вплив на центральні області країни, сприяло пожвавленню там антифеодального руху. На Запоріжжі з’явилися полковники Пугачова - Ємельянов і Стодола. Чутки про повстання поміж Яїком і Волгою проникали в Україну різними шляхами.

Десь понад сорок років тому, працюючи в Харківському історичному архіві, я натрапив на документи про участь українців у повстанні Пугачова, зведені в окремі справи. Їх виявилося там чимало, кількасот сторінок, зокрема у фондах Слобідсько-Української губернської канцелярії у справах про українців, які брали участь у пугачовських загонах, були доповідні провінційних канцелярій про загони пугачовців у Харківському повіті. У фондах Другої Малоросійської колегії є справа про відправку козаків на придушення повстання під проводом Пугачова. «Справа про Омеляна Пугачова» збереглася у фонді Києво-Печерської лаври і у фонді Київської духовної консисторії. У документах наведено ряд прізвищ учасників цього повстання. Це - Тимофій Величко з Келиберди Переяславського полку, Данило Черваченко з села Засулля, що біля Ромен, Григорій Криворученко з Недригайлова - перелік імен можна продовжити. Як бачимо, повстанські загони діяли навіть на Харківщині. У тому ж харківському архіві знаходилися справи українців-пугачовців, котрі після придушення повстання були відправлені кількома групами під посиленою охороною в Харків для проведення розслідування і суду. Дорогою з Царицина до цього міста доходила заледве половина, решта або втікали, або вмирали.

Це була революція. Революція придушена. Так українська Коліївщина згодом продовжилася Пугачовщиною, котра переросла в революцію. Як бачимо, наприкінці 1773 - на початку 1774 рр. в країні було охоплено заворушеннями або повстаннями величезні території. Безперечно, повстання ці були розрізненими, стихійними. Однак за ступенем своєї організованості, за впливом керівного ядра - селянська війна.

Царський уряд ужив термінових заходів до придушення повстання. Він спішно вступив у переговори про мир із Туреччиною, стягнув до театру повстання нові військові з’єднання. Наприкінці березня - на початку квітня 1774 р. головна повстанська армія біля Оренбурга, Уфи, Яїцького містечка, Гур’єва зазнала поразок від переважаючих за чисельністю і озброєнням урядових військ під начальством найдосвідченіших генералів - А.Бібікова, П.Голіцина, П. Мансурова та ін. Разом із росіянами, башкірами, казахами та іншими повстанцями в полоні опинилось і багато українців: в одній Оренбурзькій тюрмі утримувалось 14 «малороссиан и черкас», в казанській - 4, в московській - 10.

Як випливає навіть із вищенаведеного дослідження І. Рознера, українці відігравали, так би мовити, провідну роль у цьому найбільшому за всю історію Російської імперії повстанні. Тих, кого тоді називали великоросами, серед повстанців було порівняно небагато - адже і донські і тверські козаки, як стверджують навіть московські дослідники, великоросами себе не вважали, а донські козаки ще в ХVII сторіччі практикували грабіжницькі походи на Москву. Переможним початком повстання Омелько Пугач зобов’язаний ілецьким козакам - українцям, батьки яких переселилися в Приуралля ще на початку ХVII сторіччя, і 1736 року заснували там Ілецьке містечко.

Коліївщина 1768 року і Пугачовщина 1773-го мають багато спільного, багато вчорашніх гайдамак з України стали повстанськими командирами і кращими вояками під проводом Пугача. Коліївщина стала першим потужним повстанням, яке вплинуло на цілу мережу соціальних потрясінь - за п’ять років між Коліївщиною 1768-го і Пугачовщиною 1773-го в Російській імперії вибухнуло з десяток бунтів і менших повстань, жорстоко придушених урядом. Пугачовщина ж стала апофеозом повстанської боротьби, трагічним її фіналом - її і козацтва взагалі. Не випадково через півроку після страти Омеляна Пугача в Москві, влітку 1775 року російський царизм підступно ліквідував і Запорозьку Січ, цей острівець свободи в океані самодержавства, розсадник бунту й непокори, оскільки вона становила реальну загрозу царизму. Яїцьке ж козацьке військо було реорганізоване і перейменоване в Уральське, щоб слово Яїк і не згадували. Донське ж козацьке військо царизм упокорив ще після повстання під проводом Кіндрата Булавіна 1707 року.

Отже, так звану селянську війну під проводом Омеляна Пугачова - найбільшу в історії Російської імперії, можна цілком вважати й українським повстанням проти поневолювачів.

Народний вождь Омелько Пугач та його бойові побратими - вчорашні українські гайдамаки, які разом із ним очолювали повстання, врахували помилки недалекого минулого. Визвольна війна під проводом Омеляна Пугача, на відміну від Коліївщини, вже була більш-менш спланованою і продуманою.

Автор – Данило Кулиняк