Безбородько Олександр - світлий князь

Безбородько Олександр. Представник української еліти, що служив у Росії, один із найбільш вдалих царедворців часів Катерини II «найсвітліший князь» Олександр Андрійович Безбородько, за сімейними переказами, був зобов’язаний своїм прізвищем предку Дем’яну Ксенжиницькому, який втратив підборіддя у битві від шабельного удару. Вельми немилозвучне прізвище, проте виявилося щасливим і згодом започаткувало ще один знатний дворянський рід Російської імперії. Люди освічені та тямущі цілком могли розраховувати на прихильність мудрої імператриці.

О. А. Безбородько народився 255 років тому, 14 березня 1747 року (за старим стилем) у місті Глухові Чернігівської губернії. Його батько служив генеральним писарем і близько десяти років знаходився під слідством за обвинуваченням у хабарництві. За таких обставин атмосфера у сім’ї була далеко не ідеальною. Тому здібний, до того ж старанний хлопчик, рано почав виявляти ознаки самостійності. Київська духовна академія дала допитливому Олександру відмінну освіту. В її стінах він розвинув неабиякі літературні здібності, які дуже стали у нагоді в житті - в катеринівську добу особливо цінилося вміння витончено та ясно писати. Юнак вражав сучасників феноменальною пам’яттю, цитував цілі сторінки із Біблії, літописів.

Здібному юнаковi вже у 18 років вдалося поступити на службу до канцелярії президента Малоросійської колегії та генерал-губернатора України графа Петра Олексійовича Румянцева, діяльність якого була спрямована на остаточну ліквідацію автономії України та поширення на її теренах порядків, що існували у Російській імперії. Безбородько зумів завоювати прихильність та довіру начальника так, що у 20 років став правителем канцелярії. Під час роботи він товаришував із своїм однолітком та земляком Петром Васильовичем Завадовським, якому згодом судилося стати першим міністром освіти Російської імперії. Фортуна з роками винагородила обох сповна за таланти й старанність.

Коли П.О. Румянцева призначили командуючим російською армією у війні проти Туреччини, разом iз ним на війну відправилася і його канцелярія. Безбородько зарекомендував себе хоробрим офіцером, по черзі командував Ніжинським, Лубенським та Миргородським полками - він відзначився у битвах при Ларзі та Кагулі. Крім того, він вів секретне листування фельдмаршала та виконував інші відповідальні доручення. І все ж таки рішучий поворот у долі О.А. Безбородька стався не на військовiй нивi…

Катерина II не відчувала особливої симпатії до П.О. Румянцева, але віддавала належне його досвіду. Вона попросила його вказати на молодих людей, здатних обійняти посади статс-секретарів її канцелярії. Тоді П.О. Румянцев рекомендував Безбородька та Завадовського в 1775 р.

Звичайно, на посаді статс-секретаря Безбородько не приймав самостійних рішень, але брав участь у підготовці багатьох питань і міг впливати на «высочайшие» рішення Катерини II. Влiтку - восени 1775 року Безбородько та Завадовський взяли участь у написанні Укладення про губернії, затвердженого 7 листопада 1775 року.

Катерина II зуміла роздивитися й оцінити природний розум молодого сановника та вважала за необхідне використовувати його у складних ситуаціях. Вона навіть жартома називала свого нового секретаря «мій Фактотум», тобто «моя права рука». На відміну від багатьох своїх попередників Безбородько залишався головним доповідачем імператриці близько 20 років, суміщаючи цю роботу з іншими важливими державними справами.

Катерина II поставила перед собою завдання «вирішити» турецьке питання, що було відображено у так званому грецькому проекті. Проект передбачав вигнання турок із Європи, а на території європейських володінь Туреччини - відновлення Візантійської імперії, яка, за задумом імператриці, мала стати не чим іншим, як «філією» Російської імперії. Із дунайських князівств - Молдавії та Валахії - мала бути створена нова держава - Дакія, західна ж частина Балканського півострова ставала сферою впливу Австрії. Цю ідею вперше було сформульовано саме Безбородьком у меморандумі, який він подав 1780 року імператриці. Хоча здійснити зухвалий задум не вдалося, але того ж року його автора було зараховано до Колегії закордонних справ. Одразу після смерті 1783 року графа М.І. Паніна, Безбородько став другим її членом, а 1784 року отримав чин генерал-майора. На цій посаді він і перебував аж до смерті Катерини II, але, оскільки місце канцлера весь цей час залишалося вакантним, головним виконавцем волі імператриці та її першим радником у справах зовнішньої політики був Олександр Безбородько.

Безумовно, російська дипломатія багато в чому зобов’язана своїми успіхами О.А. Безбородьку, який з 1783 року був її фактичним керівником. Катерина II не забувала заслуг свого улюбленця, і коли 1784 року з Відня прийшов патент на титул «графа Священної Римської Імперії», вона написала йому: «Труды и рвение привлекают отличие. Император дает тебе графское достоинство. Будешь граф! Не уменьшится твое усердие ко мне. Сие говорит императрица. Екатерина же дружески тебе советует и просит не лениться и не спесивиться». 1790 року Безбородько стає дійсним статським радником, 1793 р. - обер-гофмейстером двору.

Новоспечений князь і граф активно працював над новими законами, допомагаючи імператриці. Багато законодавчих актів того часу, що викладалися від імені Катерини II були написані їм власноруч. Крім усіляких почесних титулів, імператриця заохочувала свого протеже матеріально: маєтками, кріпосними селянами, грошима; в кінці життя Безбородько став одним із найбагатших вельмож імперії.

З воцарінням на престолі Павла I у кар’єрі Безбородька відкрилася нова сторінка. Його єдиного (!) із всіх катерининських міністрів не відправили у відставку. Бiльше того, за найвищим повелінням у 1797 році він став сенатором, «найсвітлішим князем» та державним канцлером. Це, в свою чергу, породило чутки про те, що князь Безбородько зробив наступнику Катерини II якісь особливі послуги; можливо, доставив Павлу Петровичу довірений йому Катериною II заповіт, за яким престол мав отримати онук Олександр, оминаючи сина. В кінці XVIII - початку XIX століття по руках навіть ходив анонімний твір «Розмова у царстві мертвих», де Катерина II, яка ніби зустріла О.А. Безбородька на тому світі, гірко докоряла йому, що він не виконав її волю. Але документальних підтверджень про те, що такий заповіт дійсно існував, не знайшлося, і особлива милість нового імператора до Безбородька залишилася загадкою.

Він помер у 1799 році, залишивши своїм спадкоємцям найбагатші зібрання живопису (вже в середині ХIХ століття 330 оригінальних полотен європейських майстрів було передано в Ермітаж) та інших мистецьких цінностей. Крім того, О.А. Безбородько, який не мав прямих спадкоємців по чоловічій лінії, бо тільки мав дочку від морганатичного шлюбу з балериною Каратигіною, заповідав брату Іллі Безбородьку величезну суму на благодійницькі цілі. На ці гроші (210 000 золотих рублів) було засновано на його батьківщині Ніжинський ліцей. З 1875 року це був Iсторико-філософський інститут імені О.А.Безбородька, з 1920 р. - Педагогічний інститут ім. М.В. Гоголя. У різні роки тут навчалися М. Гоголь, Л. Глібов, В. Забіла, Є. Гребінка... Вже після смерті канцлер Росії «повернувся» на Батьківщину. Тому й сьогодні актуальними є слова Гавриїла Державіна, який склав на його смерть таку красномовну епітафію: «И не народный шум, не погребальный блеск, не звук, ему хвала - Дела».

Олександр Андрійович Безбородько, який став найвидатнішим дипломатом 18 століття після графа М.І. Паніна, казав у кінці своєї кар’єри молодим дипломатам: «Не знаю, как будет при вас, а при нас ни одна пушка в Европе без позволения нашего выпалить не смела».

(Автор – Геогій Мельничук)