Маковей Осип

Осип Маковей. Осипу Маковею принадлежит особое место. Рядом с Лесей Украинкой, Василем Стефаником, Ольгой Кобылянской, Марком Черемшиной, Лесем Мартовичем, Игнатом Хоткевичем. Осип Маковей был активным участником литературного процесса в Галичине и Украине конца ХІХ - начала ХХ вв. В его фигуре объединился талант талантливого поэта-сатирика, прозаика, вдумчивого литературоведа и критика, фольклориста, ответственность редактора, а еще талантливого учителя, воспитателя молодых поколений литераторов.

Рожденный в Яворове, недалеко от Львова, в 1867 году Осип Маковей прошел хорошую литературную школу. Он учился во Львовской украинской гимназии, а затем на философском факультете Львовского университета (1887-1893), позже был «чрезвычайным» слушателем славянского семинара в университете Вены, преподавателями которого были такие всемирно известные ученые, как В. Ягич, К. Иречек, М. Мурко.

Но едва ли не первое место занимала в многогранной деятельности О. Маковея его редакторская работа. Ему пришлось редактировать «Зорю» (1893), «Буковину» (1895-1897), «Літературно-науковий вісник» (1897-1899).

Впечатления от редакторской работы в разных изданиях О. Маковей изложил в цикле «Подорож до Києва». Посещая Киево-Печерскую лавру, автор отмаливал свои «тяжкі редакторські провини»:  «Ах, Боже, редактором бути у нас

І не согрішити не можна;

Хоч як ти пильнуйся, дивись, аж нараз

І вийшла стаття вся безбожна.»

В начале ХХ в. О. Маковей защитил докторскую диссертацию о творчестве П. Кулиша. В последние годы жизни работал преподавателем в учительских семинариях Львова и Залищиков. Умер в Залищиках в августе 1925 года. О. Маковей был одним из тех западноукраинских деятелей, кто вслед за И. Франко прокладывал мосты к культурным и литературным кругам Надднепрянщины. В 1897 году он посетил Киев. Впечатления от этих посещений легли в основу сборника рефлексийной лирики «Подорож до Київа» (1897).

«Їду, наслухаю:

Москаль і москаль,

Се лях, хоч без конфедератки,

Се жид, се грузин, се московський француз

І руді прочани з-під Вятки.

Тремтить моє серце: не чую нігде

Тих слів, що учила нас мати...

Де ви поховались, мої земляки,

Що вас тут нігде не видати?

Ах ні! Вас украли, в неволю взяли

Вас баба Росія украла

Язик вам відтяла, впрягла у ярмо

І воду возити казала».

 

 

 

 

 

 

 

МАТИ ГОРОДІВ РУСЬКИХ

 

Ось я вже і в Києві! Слава тобі,

український Єрусалиме!

Дивлюся на тебе у лютій журбі,

бо горе пече нестерпиме!

Блукаю по тобі і згадую все,

що в пам’яті маю зі школи;

не знав я багато, а й те призабув

 та вже й не навчуся ніколи...

 

Се ж наша столиця, не наша тепер!

А ми тут панами бували! -

Для города сього Кий плани робив,

а Хорив і Щек будували.

 

Тут Аскольда й Дира князь Олег убив,

взяв Київ і став панувати,

сказавши пророцтво, що Київ тепер

 всім руським містам буде мати.

 

Святий же Андрій тут ще ліпше сказав

 до руських людей подорожних:

«Тут буде прегарна столиця колись

 і більше церков, як побожних!»

 

Тут Володимир, аби збутись жінок,-

а мав їх немало: аж триста! -

і сам охрестився і Русь охрестив

 та й збувся жінок геть дочиста.

 

Тут Ярослав Мудрий ворота поклав,

що золотом дивно сіяли: -

хоч мудрий сам був, а немудро зробив,

бо золото геть розікрали.

 

Та все було б добре, аж Нестор сказав,

що Русі веселіє пити;

веселіє веліє Русі було:

де п’ють, там охота і бити.

 

По п’яному бились князі, як шевці,

лиш дим ішов з руських повітів;

дістали й жиди у ті княжі часи

 від київських антисемітів.

 

Аж Батий прийшов, як протріпав князів,

награбив на Русі чимало, -

вони аж тоді всі на розум прийшли -

так здавна на Русі бувало...

 

А потім ляхи тут недовго жили,

хоч слід їх донині зостався:

ґуральні і унію тут завели,

і нарід так пив, аж качався.

 

На все те потроху Острожський поміг

 і гетьман Петро Сагайдачний,

що жінку на люльку й тютюн проміняв

 і в похід пішов, необачний...

 

А далі Могила церкви будував,

з ксьондзами, де міг, борикався,

вкінці наш Хмельницький на голову впав,

і Київ цареві дістався.

 

Таке то все наше! Літ п’ятсот складай;

гаруй і не спи і борися,

а потім готове чужому давай,

а сам лиш смаком обійдися!..

 

По Києві ходжу, так сумно мені, -

що гляну у «путеводитель»,

то все там читаю, що наше то їх  -

хто ж буде наш руський спаситель?

 

О Київ, о матінко городів всіх,

на що ти сьогодні звелася!

Тепер ти не мати, а мачуха нам,

як за москаля віддалася!..