Вход
kolokray.tour@gmail.com
kolokray@ukr.net
(050) 33 44 900
(067) 240 32 09
(067) 323 55 77
  • Екскурсії по Києву
  • Тури по Україні
      • Середнє Подніпров’я
      • Поділля
      • Сіверщина
      • Полтавщина
      • Запорізький край
      • Волинь
      • Галичина
      • Закарпаття
      • Буковина
      • Причорноморя
      • Крим
      • Слобожанщина
  • Активний туризм
  • Тури за кордон
  • Визначні місця

Гоголь Микола

Микола Гоголь. Творчість Миколи Васильовича Гоголя у XXI ст. потребує повного і кардинального переосмислення. В наш час часто можна зустріти слова Габріеля Гарсіа Маркеса про те, що латиноамериканський «магічний реалізм» виріс із прози Гоголя. Ці слова були в нобелівській промові, що читав Маркес в Осло 1982 року. Вона була названа ним «Самотність Латинської Америки».

Самотність - ось правильно помічена на іншому боці земної кулі головна риса біографії і творчості Гоголя.

Оточений друзями й однодумцями, які, як виявилося в життєвому підсумку, його менше за всіх розуміли. Інакше й бути не могло. Гоголь категорично не вкладався у схеми, які малювали його сучасники. Тому його на різних етапах творчого розвитку послідовно піддадуть гострій критиці всі, хто спочатку хвалив. Письменник жив із відчуттям своєї обраності, своєї ролі пророка, месії, покликаного врятувати батьківщину, звільнити народ від «страшної, приголомшливої твані дрібниць, що обплутали наше життя», вказати людині її шлях.

Гоголь не залишить після себе школи в загальноприйнятому значенні цього слова. Хіба ж хтось пише сьогодні «магічні» п’єси на зразок «Ревізора» з епіграфом і «німою» сценою, яку сам автор називає чи не найважливішою «шостою» дією? «Німа» сцена триває у Гоголя довго, дуже довго (до трьох хвилин!), і вона покликана після закінчення театральної вистави завершити переворот внутрішнього світу всіх тих людей, які заповнили глядацьку залу. П’єса - сама лише п’єса! - повинна була, за задумом автора, докорінно змінити глядача, який прийшов її подивитися.

Ця людська і творча самотність, ця несамовита віра у свою місію, це нестримне бажання змінити життя довкола всупереч загальній зневірі, цей максималізм духовних запитів і аскетизм особистого побуту, нарешті, ця безстрашна готовність пожертвувати собою будь-якої миті - як вони могли не запалити і не захопити Маркеса і письменників його континенту?

Він придумав у XIX столітті драматургію, форми якої ми стали опановувати лише у столітті XX. Він ламав перегородки між сценою й залою, між залою і театром, між театром і життям. Герої його п’єси зі сцени безпосередньо і неодноразово зверталися до глядача. Епіграф відкритим текстом оголошував сцену дзеркалом, у якому кожен глядач може бачити самого себе. Побачивши і почувши себе, глядач повинен був, за задумом Гоголя, злякатися і жахнутися. Жахнутися своєї схожості з героями п’єси, злякатися тієї міри втрати людської подоби, яку йому наочно продемонстрував театр. Безперечно, саме це коло міркувань спонукало Гоголя зробити виписку зі св. Григорія, єпископа Нісського: «Ті, які хочуть очистити й убілити обличчя своє, звичайно дивляться у дзеркало. Християнин! твоє дзеркало суть Господні заповіді; якщо покладеш їх перед собою і будеш дивитися в них пильно, то вони відкриють тобі всі плями, всю чорноту, всю потворність душі твоєї».

Для Гоголя його п’єса - це проповідь, це багатоголосий монолог автора, звернений до кожного з тих, хто сидить у залі.

Гоголь створював стереотип письменника, який пробує себе у всьому - в літературі (від поезії до всіх жанрів прози, драматургії і публіцистики), в журнальній критиці, в гімназійному й університетському викладанні, географії, історії, фольклоризмі, етнографії, мисливствознавстві, рослинництві, живописі, гастрономії, домоводстві, кравецькому ремеслі, релігієзнавстві тощо. Сьогодні це вже для нас навіть звично, але тоді виглядало дивним і викликало звинувачення у легковажності і хлестаковщині. Інакше й бути не могло. А йому просто потрібно було випробувати самому, пропустити через себе, через особистий досвід усі галузі сучасного життя.

Це був дивний письменник. Дивний у всьому. Наприклад, він лікував свої фізичні недуги не медичними препаратами, а далекою дорогою, об’їхавши за недовге життя в кінному екіпажі чи не половину відомого у той час культурній людині світу.

Він вже тоді випробував всі спокуси літературної творчості, які стануть популярними за 50-100-150 років. Він автор творів у стилі «прози жахів» (той же «Вій» та інші). Він творець крутих, як говорить сучасна молодь, еротичних фантазій (наприклад, «Рим»). Він випробує себе «фізіологічною» (у сенсі фізіології людського організму, а не літературної школи) повістю, що описує, як виглядає людина, з якої зняли шкіру («Кривавий бандурист»). Задовго до Сальвадора Далі він заповнить свій художній світ фрагментами людських тіл, що самостійно живуть (і це не лише повість «Ніс»). А вже містичних, демонологічних й усіляких таємничих сюжетів у його творчості аж занадто багато.

І при цьому він радісний і впевнений у майбутньому свого сучасника художник. Це всім помітно у його «Вечорах...», але це ж переповнює його «Миргород», «Петербурзькі повісті» і «Мертві душі», хоча ми наполегливо доводимо зворотне.

І повість «Тарас Бульба», звичайно ж, не історичний роман, а поема в прозі. Кожен герой у ній - символ якоїсь ідеї, що часто існує досить автономно. Ідеї Тараса, Остапа і Андрія - сусідять, але не поглинають одна одну. Це очевидно всім щодо Андрія, але це так і щодо Остапа, який багатьом може здатися вельми суперечливим. А тим часом Остап - зовсім не зліпок з Бульби. І в першій, і в другій редакції повісті смерть Андрія він сприймає інакше, ніж Тарас.

Довкола героїв ні на мить не перериває свого хороводу великий світ, що плутає їхні плани і руйнує задуми й ідеали. Тарас може скільки завгодно декларувати на словах своє негативне ставлення до євреїв, але його буде цілий місяць виходжувати після трагічної битви під Дубном «знаюча жидівка», а до Варшави на зустріч із сином повезе «жид» Янкель.

Андрій - син свого батька. Як той не міг відмовити Янкелю під час погрому і врятував його, так і син Бульби не міг відмовити панні і вирушив рятувати від голоду. Андрій символізує право людини на подолання заборон «корпоративного» середовища.

«Мертві душі» - не роман. Це теж, звичайно ж, поема. Це світлий і радісний твір про прийдешнє і швидке відродження всіх цих героїв, створених зовсім для іншого життя. Це не поміщики, не чиновники, не дворяни. Це люди (включно з різночинцями і селянами), які просто живуть сьогодні, які заплуталися в закутках помилок і брехні. Це всі ми, кожен із нас. Нікому не добре від того, що ми такі. Передовсім нам самим. Так давайте це змінимо, підказує нам автор. Я знаю, як це зробити. Але я можу це зробити лише разом із вами. Допоможіть же мені!

Гоголь сумно прозрівав грядущі масові вбивства і тортури, які здійснюватимуться нібито в ім’я найвеличніших ідеалів гуманізму. Він передбачав тотальний контроль над людиною, що чекав нас у XX столітті, з боку безжалісних деспотів, які спираються на повну згоду мільйонів своїх підданих.

Гоголь констатує глибоку кризу, яку переживає християнське суспільство. Він скаже про це відкрито і різко: «Вигнали на вулицю Христа, в лазарети і лікарні, замість того, щоб закликати Його до себе в дім, під рідний дах свій, і думають, що вони християни!».

Письменник себе першого не вважає праведником, вільним від цього гріха. 12 січня 1848 року він признається в листі о. Матвію: «...віри у мене немає». Й одразу ж напише: «Хочу вірити». Саме через безвір’я, яке одразу ж впускає в людське серце страх, програє свою битву з нечистою силою Хома Брут у повісті «Вій». І програє він її не де-небудь, а просто у стінах церкви.

Гоголь шукає новий сенс церковної служби. Він пише цілу працю «Роздуми про Божественну літургію», вивчає і конспектує, як ми вже відзначали, праці святих отців і вчителів Церкви. Він здійснить паломництво до святих місць у Єрусалим, багато років напружено роздумуватиме про сутність віри. Син України, письменник на прикладі драматичної історії своєї батьківщини знає, які складні та трагічні питання існування Церкви. І при цьому Україна не мислить свого існування поза Богом.

Українська природа Гоголя позначилася у всьому - у «Вечорах», у «Тарасі Бульбі», у його українських повістях. Так, у «Старосвітських поміщиках» автором засуджуються «низькі малоросіяни»: вони «деруть останню копійку зі своїх же земляків», «наживають, нарешті, капітал і урочисто додають до прізвища свого, що закінчується на о, склад въ». Врешті-решт, його українська природа в самій оповідній стихії будь-якого з його творів. Вона вся просякнута і настояна на українській мові!

Теоретичною розробкою проблеми взаємин Росії і України є незавершена повість «Рим», у якій це питання осмислене через ментальне зіставлення Парижа і Рима. Як герой повісті у своїх співвітчизниках-італійцях, так і Гоголь в народі України «бачив» «матеріал ще непочатий», «стихії народу сильного, для якого нібито готувався якийсь терен попереду».

Думаємо, що гоголівську правоту з цілої низки питань ми сьогодні, за 150 років, можемо спостерігати на власні очі.

(Автор – Володимир Казарін)

Побачити це визначне місце Ви зможете на наступних екскурсіях:
Містика Гоголівських місць
650 грн
Мгарський монастир - Гоголеве Купальські ігри - Великі Сорочинці - Миргород Як би Ви не вважали, що добре знаєте Гоголя, він стане Вам ще ближчим, якщо відвідаєте його рідні ... Детальніше→
200-лыття Куліша. Ніжинський круїз. Борзна
590 грн
Оленівка «Ганнина пустинь» святкування річниці Куліша – Борзна - художник Саєнко – Ніжин – грецький квартал – Гоголівські місця Детальніше→