Григорєв С.Г. - автор Секретаріату Президента України

Архітектор Григор’єв Сергій Вікторович  і його київський спадок.  Автор десятків споруд в Україні та Сполучених штатах Америки, серед яких найвідомішою, особливо після здобуття Україною незалежності, є монументальна будівля Секретаріату Президента України. Якщо порівнювати за значенням для держави, - те саме, що Білий Дім чи Капітолій у Вашингтоні. Так само, коли йдеться про державу США, дії президента, на екранах телевізорів з’являється всім знайоме зображення Білого Дому. І так само , щойно йдеться про Україну, про її Президента, можна бачити не менш величну колонаду на київській вулиці Банковій. Отже. Про автора цієї будівлі.

Сергій Григор’єв формувався як архітектор у Харкові, який являв собою своєрідний архітектурний музей просто неба, з пам’ятками ще козацької доби. Саме український модерн вплинув на формування майбутнього зодчого. Тож з 1922-28 рр. навчався в Харківському художньому інституті. З Харковом пов’язані 37 років життя Сергія Вікторовича. Тут він здобув освіту, визнання, викладав в Харківському будівельному інституті, де знайшов родинне щастя. Подругою життя стала студентка того ж інституту , харків’янка Любов Семенівна Говор (1908 – 1993). Син Олег – теж архітектор.

У 1927 році в Криму стався землетрус силою в 7 балів і Григор’єв взяв участь в розробці проектів реконструкції профспілкових будівель, зокрема готель «Яли-Бахча». Одним із завдань першої п’ятирічки 1928-32 рр., окрім насильницької колективізації сільського господарства, що завершилась голодомором в Україні, була індустріалізація всієї країни. Для України це означало спорудження найбільшої у Європі гідроелектростанції – Дніпрогесу – та низки промислових гігантів.  З-за кордону надходило обладнання, із села – робоча сила. Для останньої розгорнулось спорудження житлових комплексів, в проектуванні та будівництві яких брав участь архітектор С. Григор’єв.  У 1933 р. Укрпрофспілка замовляє проект реконструкції собору під театр будинку відпочинку у Святих Горах, це  старовинний монастир з печерами, закритий радянською владою.

Після Харкова був Київ, якому віддано десять років життя, де створено найбільш значущі будівлі зодчого.  Колективізація, індустріалізація і мілітаризація з низкою укріплених районів – з найпотужнішим УР-1 – Київським. Ця обставина й дала владі підстави для переміщення столиці УСРР з пролетарського до вже упокореного колишнього буржуазно-націоналістичного Києва у 1934 році. Перевірені харківські архітектори прибули до Києва. Знайомство з доробком київських колег.  Вестибюль київського залізничного вокзалу архітектора О.Вербицького,  якого вже встигли звинуватити в українському буржуазному націоналізмі. Були використані в декорі елементи українського бароко, і спорудження бічних ризалітів, в яких побачили радянські патріоти подібність до «петлюрівського» тризуба. Київські зодчі старшого покоління , які працювали в стилі неоампір, з настанням нової влади заходились проектувати в стилі конструктивізму – дешево і просто.

Ні одна будівля С.Григор’єва не постала на місці давнішої культової пам’ятки. А тепер про найкращу роботу Сергія Григор’єва у Києві – будівля штабу КОВО по Банковій, 11. На час спорудження на тому місці стояли два двохповерхові з напівпідвалами будинки з флігелями, зведені за проектом архітектора О. Шіле. Григор’єв максимально використав їх, зробив вищими і об’єднав обидва корпуси в одне ціле. Проект архітектора передбачав 4 поверхи, але на вимогу командувача військами КВО Й. Якіра, будівля повинна бути не нищою за будівлю НКВС по вул. Грушевського. 12. Тож будинок штабу на Банковій отримав шість поверхів в центральній частині. Будинок є домінантою в забудові району, завдяки розмірам і місцю розташування він проглядається з різних точок Печерська і Верхнього міста. Будівля репрезентує показовий зразок нового образу адміністративної будівлі. Але не всі схвально сприйняли новобудову, наприклад, на з’їзді архітекторів у 1937 році пролунало критичне зауваження О. Довженка,  що велична будівля не повторює обрисів горба і притискує горб. Цікавою деталлю оздоблення стали чотири величезні кулі з лабрадориту у чавунних ложах з чотирма лапками. Зорово ці кулі нагадують макет Землі – глобус, а відтак перегукуються із зображенням земної кулі в гербі СРСР. Воно відповідало прагненню Росії до світового панування. Такі от паралелі.

1937 рік – командарм Й. Якір і його послідовник І. Федько заарештовані і розстріляні. 1938 рік – 20-і роковини створення Червоної Армії  - нечувані у жодній армії світу  масові репресії командного складу. Більшого злочину на порозі світової війни, неможливо уявити. За таких умов треба було виживати, працювати і творити в самісінькому епіцентрі лиха – на елітних київських Липках. Репресовували всіх… Можна тільки здогадуватись про душевний і фізичний став архітектора, він не раз зустрічався по роботі з цими воєначальниками. Тож і сам чекати на те саме щодня.

Цікаво, що передвоєнних знімків будівлі КОВО не має. Їх зробили німці. Мінували Київ підрозділи НКВС разом з штабом КОВО. Розмінували німці, крім Успенського собору і Хрещатика. Григор’єв залишився у Києві, бо в сина приступ апендициту. В містах страшний голод, ходить по селах, поновлює розписи в церквах: у Каневі – Успенський собор 12 ст.; у селі Саражинці на Вінничині теж. У 1943 – переходить на захід.

Вперше фото Секретаріату з’явилося у путівнику за 1948 рік, але без імені автора, а ім’я стає відоме 1982 року, і дата смерті – 1943 рік (так вкоротили віку), щоб не виникало ніяких питань.                 Вийшла книга Д.Малакова «Архітектор Григор’єв – київський спадок»  - матеріали взяті звідти.