Гуманіст - Станіслав Оріховський

Станіслав Оріховський. Важливим фактором у поширенні ренесансних ідей в Україні XV - XVI стст. було навчання вихідців з українських земель в європейських університетах. Засвоюючи в європейських університетах здобутки ренесансної культури, студенти переносили їх на батьківщину, сприяючи поступові рідної культури. Найпримітніша постать серед українців, які в першій половині XVI ст. навчалися в західноєвропейських університетах, - Станіслав Оріховський, 500 років від дня народження якого відзначалось у листопаді. Багато ідей українського інтелектуала мають особливу актуальність сьогодні, зокрема в контексті процесів державотворення та формування справжньої політичної еліти.

В 20-30-х pp. XVI ст. серед студентів із Польського королівства, які навчалися в Падуанському університеті, найбільше було вихідців із Малої Польщі й Русі (Руського воєводства, тобто Галичини), що руські шляхтичі приїздили туди з таких глухих куточків, куди навіть не заглядали королівські комісари1. Оріховський висловлював гордість із приводу здобуття знань у європейських університетах. У політичному трактаті «Зразковий підданий» гуманіст заявив: «Я русин, гордий цим, охоче говорю про це всюди». 2.  Власні твори, які друкувалися в Речі Посполитій і на Заході, гуманіст підписував «Orzehovius Roxolanus» (Оріховський-русин).

Станіслав Оріховський (Роксолян) народився 11 листопада 1513 р. у селі Оріховці Перемишлянської округи. На той час більшість українських етнічних земель входила до складу Речі Посполитої, що за формою правління була спочатку становою монархією, а пізніше - шляхетською республікою. На вдосконалення цієї форми правління і були спрямовані політичні трактати С. Оріховського, зокрема його «Напучення» польському королю Сигізмунду. Не виступаючи проти польського панування як такого, С. Оріховський чітко усвідомлював і пропагував окремішність українського народу, обороняв інтереси, проявляючи не лише етнічну самосвідомість, а й етнонаціональний патріотизм, властивий для Ренесансу.

Вчителями Станіслава Оріховського були О. Брасікап - австрійський гуманіст, професор Віденського університету, автор наукових праць і лавроносний поет; Р. Амадей - професор риторики в Болонському, Падуанському та Римському університетах; Л. Бонпадиффер - професор філософії Болонського університету, німецький гуманіст Меланхтон та реформатор М. Лютер, який оселив здібного юнака під час навчання у своєму будинку.

Після 17-річного перебування за кордоном повернувся до Перемишля, де брав активну участь у гуманістичному русі. Оріховський підтримував стосунки з видатними гуманістами та культурно-освітніми діячами Західної Європи, де його називали «русинським (українським) Демосфеном», «сучасним Цицероном».

Найзначнішими творами С. Оріховського-Роксолана вважаються «Про турецьку загрозу» (дві промови Turcica I et Turcica II) латинською мовою, оприлюднені краківським видавцем Гієронімом Віктором у 1543 і 1544 pp.; «Про целібат» (Epistula de coelibata); «Відступництво Риму» (Lepudium Romee); «Напучення Польському королеві Сигізмунду Августу» (De inetitutione regis Polonie); «Хроніка» (Annalles), в якій виклав історію Польщі. Помер гуманіст у Перемишлі в 1566 р.

Оригінальною є позиція С. Оріховського стосовно «моральної основи» держави. Станіслав Оріховський пропагував і розвивав ідеї природного права, вважаючи, що воно - вище від людських законів, тому останні в разі потреби можна змінювати. Добробут, злагода і спокій у державі будуть тоді, «коли люди житимуть у згоді відповідно до законів природи».

Станіслав Оріховський зазначає: «Маєш знати не тільки те, як здобути прихильність у своїх підлеглих, а й про те, як захистити їх, - коли вже Бог дав тобі скіпетр рівності, скіпетр держави, захищати яку завжди було нелегко».

Автор – Дмитро Дроздовський