Київ. Музей шістидесятницва

Київ. Музей шістдесятництва. За концепцією, шістдесятництво розглядається як явище, яке виникло у суспільстві після розвінчання культу особи Сталіна і відкрито (бодай частково) його злочини. З’явилися перші паростки демократизації, і цей період назвали «хрущовською відлигою».  У цей час було значно розширено можливості свободи слова і творчого самовираження. Насамперед відлигою скористалась творча молодь – літератори, художники, науковці. Це спричинило справжній творчий вибух у національних культурах тодішнього СРСР і України зокрема. З’являються нові імена в літературі – Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Іван Драч та інші, серед художників – Алла Горська, Опанас Заливаха, Галина Севрук, Людмила Семикіна, Софія Караффа-Корбут, Веніамін Кушнір…

«Ми поросли з худеньких матерів в саду порубанім», - писав про покоління шістдесятників Микола Вінграновський. Шістдесятники одразу почали шукати свої джерела, вивчати рідну мову, традиції, мистецтво. Кожний захід, в якому брали участь ті, кого ми тепер називаємо шістдесятниками, перетворювався у непересічну подію, виклик владі.

Микола Плахотнюк зізнається: сьогодні його мета – зробити так, щоб відвідувачі музею відчували дух тієї епохи, справжню ціну свободи слова. На одній із стін – малюнки, хроніка страшного табірного життя. Це роботи Григорія Герчака. Його схопили неповнолітнім як зв’язкового УПА, присудили до страти, але потім замінили вирок 25 роками таборів, які він відсидів сповна. У таборах Григорій навчився грати на музичних інструментах, писати вірші і – малювати.

Одна з родзинок експозиції – клаптики перкалевої хустинки, на яких переписано поезії Василя Стуса. «Ці клаптики були згорнуті у рурочки і зашиті в поділ спідниці дружини політкаторжанина Валентина Мороза Раїси Мороз. У такий спосіб вона вивезла їх до Америки і надрукувала у журналі «Сучасність» ще за життя поета»,  - розповідає завідувач Музею шістдесятництва. В експозиції є і сама «Сучасність» - маленького формату, щоб було зручно доправляти з-за кордону до України. За словами Миколи Плахотнюка, тексти тоді читали через лупу.

У фондах музею є невелика колекція персональних друкарських машинок, на яких друкувався самвидав, зокрема, машинки Леоніда Плюща, Надії Світличної та інших. «А нещодавно подарували машинку Матвія Шестопала, який свого часу був деканом факультету журналістики КДУ і виховав цілу плеяду журналістів – на ній він теж друкував самвидав. Безцінна річ! Колись зробимо виставку…», - мріє Микола Плахотнюк.

(Марія Прокопенко).