Паустовський Костянтин
Костянтин Паустовський російський письменник, «майстер ліричної прози», невиправний романтик, закоханий у свій рідний кра
Костянтин Георгійович Паустовський народився в Москві у родині залізничного статистика. Батько його був невиправним мрійником. «Если я и обладаю какими либо способностями, то это – его наследство», – писав про батька письменник. Походив батько із запорізьких козаків, які після розгрому Січі поселилися на березі річки Рось біля Білої Церкви, а саме у с. Пилипча. Там жили його дід – миколаївський солдат, і бабця – красуня-турчанка, яка завжди курила люльку. Дід був тихий синьоокий чоловік, який скрипучим тенором співав стародавні думи і козацькі пісні, розповідав історії з минулого життя. Його звали Григорій Сагайдачний-Паустовський. Це до нього приїздив на ціле літо малий Костик. «Йому я зобов’язаний надмірною вразливістю і романтизмом», – згадував письменник. У повісті «Про життя» К. Паустовський писав: «У скрині я знайшов пожовклу, написану латиною гетьманську грамоту – «Універсал», мідну печатку з гербом, Георгіївську медаль за турецьку війну, «Сонник», кілька люльок і чорні мережива найтоншої роботи».
У родині Паустовських залишилися «Універсал» і печатка від гетьмана Сагайдачного, їхнього далекого предка. Батько насміхався над своїм «гетьманським походженням» і полюбляв говорити, що їхні діди-прадіди орали землю і були звичайнісінькими терплячими хліборобами, хоч і вважалися нащадками запорізьких козаків. І все ж буйне минуле ще довго нуртувало в їхніх серцях. Наслухавшись розповідей про далекі часи, 6 річний Костик з братами грався у запорізькі битви. Дядечко Ілько, перший учитель на селі і тітонька Дозя (Феодосія Максимівна) любили малого. Це та тітонька Дозя, що не визнавала церковних обрядів, крім відпущення гріхів, і Біблію їй заміняв захований у скрині «Кобзар» Шевченка, такий же пожовклий і закапаний воском, як і Біблія. Якщо потрібно було з когось взяти клятву на вірність, «Біблію» вона заміняла на «Кобзар»… Чи не найсвятіша книга українців?! «Дитинство моє пройшло в Україні, – згадував пізніше в своїх творах письменник, – у мазаній крейдою хаті пахло глиною від чистої долівки. Вечорами, після похорону мого батька, щоб заспокоїти мене, тітонька Феодосія Максимівна діставала зі скрині розшарпаний том «Кобзаря», читала його мені співучо, замовкала на півслові, знімала нагар зі свічі і витирала очі чистою хусткою. Я не знав тоді, що вона плакала через свою жіночу долю, схожою із шевченківською Катериною, про долю дівчини, зрадженої коханим».
Перу К. Паустовського належать повісті «Романтики», «Кара-Бугаз», «Мещерська сторона», збірка оповідань «Зустрічні кораблі», оповідання «Літніми днями» тощо.
Екскурсія «Південні околиці Київщини» - Ви відвідаєте с. Пилипча, де проводив дитячі роки К.Паустовський