Острів Березань - місце Сили

Острів Березань - місце Сили. На відстані 12 км зюйд-вест від Очакова розташований острів Березань; якраз тут Дніпро-Бузький лиман вже влився в море, а до загальної водної маси із чорноморською включно приєднується сусідній Березанський.

Острів площею 30 га, згідно даним топографічних зйомок 1990 років (а пізніше вони не проводилися), має трикутно-клиновидну форму, в довжину досягає 900 метрів. В основі масиву острівного останця - вапняки, на яких нашаровані різновікові горизонти інших осадових порід. Археологічні дослідження, що проводилися на острові протягом довгого часу, адже він є складовою частиною національного археологічного заповідника «Ольвія», визначили культурні шари античності.  Перше в північному Понті (Чорному морі) поселення виникло саме тут - на нинішньому острові. Також тут знайшли культурні шари середньовічного періоду. Тут відпочивали корабельники Русі, покидаючи дніпровські води після стрімких і бурхливих порогів кристалічного щита Наддніпрянщини.

Острів Березань є виразним прикладом утворення ландшафтів через змінення рівня моря. Фаза відступу - фанагорійська регресія - закінчилася в середині I тис. до н. е., якраз під час колонізації еллінами Північного Причорномор'я. Рівень моря у той час був на 4-5 м нижче нинішнього. Острова Березань не існувало: на півострові, утвореному морем, гирлом р. Березані (тепер Березанський лиман) і протокою між Кінбурнською косою, був заснований емпорій (городище) Борисфен. Впродовж іншої трансгресії моря - німфейської, що почалася в середині I тис. до н.е., перешийок, що з'єднав березанський півострів з материком, зник під водою - так і утворився острів Березань. На думку учених, сталося це в VI-IX ст. н.е. А в період нетривалої корсунської регресії в XIII-XIV ст. н.е. острів знову з'єднався з материком вузьким перешийком.  Нова інгресія моря, що продовжується з XIV-XV ст. і до сьогодні, остаточно визначила стан унікального ландшафтного утворення. Але природа бере своє: через перебіг неотектонічних процесів, тобто трансгресивних рухів, щорік зникає близько 20 см смуги острівних узбереж.

Острів Березань - немов острів Буян, скажімо, з пушкінської «Казки про царя Салтана». Автор має від’ємне ставлення щодо такого припущення, тому що вважає «пушкініану» генетично сполученою з іншим - прибалтійським геопростором.

«Далечина є душею ландшафту», - відзначив колись філософ Шпенглер.

Острів Березань в епоху еллінів, що оселилися на прибережних схилах наших лиманів, - це кам'яний останець ще більш древніх епох. І річка Березанка плавно розчинялася в морі аж по-під стрімкою скелею острова. Первісною красою цей острів магічно зачаровує і сьогодні - неприступний і непідвладний, оповитий таємницею.

За скіфської доби Березань ще не був островом, розповідають професійні шукачі старовини. Це був півострів - прямовисний ріг між морем і степом.

Елліни хотіли освоїти  далекі краї на півночі, за Понтом Аксинським (Негостинним морем). Дуже бурхливе, небезпечне, страшне - таким воно залишилося в міфах попередніх народів-мандрівників - фінікійців і фракійців.

Проте не пройшло і століття, як вдячні греки перейменували це море в Понт Евксинський (Гостинне). Перші сміливці, а може і пройдисвіти, з човнів, кількістю не більше десяти, ступили на берег Березані в середині VII ст. до н.е. Нечисленний місцевий люд скородив землю, пас худобу, ловив в лиманах рибу і зовсім не збирався позбавлятися від прибульців шляхом агресії. Не зустрівши опору і перезимувавши в холодних землянках, але ситно харчуючись, оскільки в прибережних водах була неймовірна кількість риби, браві грецькі хлопці навесні сіли в човни і з радісною звісткою відправилися додому – в Мілет.

І вони повернулися: з сім'ями і пожитками, оливками і вином, ремісницьким реманентом і необхідною сировиною. Озброєні, освічені, наполегливі. А головне - з бажанням відчути цю землю своєю новою батьківщиною і залишитися тут назавжди. З тих пір вони називали себе борисфенітами на честь бога річки, який, згідно з міфом, і створив цей геопростір, такий для них зручний і такий, що вже став домівкою - «ойкосом». На Березанському мисі скоро з'явилося місто мілетських іммігрантів - Борисфен, що зумовило подальшу експансію углиб Гіпербореї (так називали греки невідомі краї на півночі). До прибульців не було войовничості з боку жителів степу. Як місцеві орачі, так і скіфи-кіннотники охоче торгували з ними тим, «що кожному Бог послав». І від таких стосунків мали вигоду обидві сторони: «Я тобі - худобу, шерсть, хліб, сіль, руду, камені, врешті-решт, - рабів, а ти мені - прикраси (золоті і срібні), горщики з вином (амфори), масло (оливкове), знаряддя праці (залізні), зброя (теж залізна)».

Проминуть зо три століття, і ці, такі різні і неповторні людські спільноти разом розіб'ють вщент переді ольвійських брам найсучасніші легіони Зопіріона, коли тому закортить, дурню, підкорити поліс, включаючи навколишній край.

Скіфи і елліни - вони були різними, але жили поруч. Вони мали власні звичаї, але допомагали один одному. Скіфська мова - це іранська мова. Від скіфів її отримали алани, а потім - осетини. На іранській мові (тобто осетинській – тобто скіфській), слово БРЕЗАНТ означає «крутосхилий (прямовисний) берег». Прямовисні береги мали і річка, і лиман, і той же півострів, який тепер острів, іменований Березанню.

Скіфський цар Скіл закохався в гречанку і тим самим вийшов за рамки етнічних традицій. Саме тут вони заклали фундамент майбутньої перлини Понта - славнозвісної Ольвії, проживши сто років на каменях і мергелях Березані. Вони жили в напівземлянках, не знаючи, що таке комфорт, але створювали храми - посвяти богам, серед яких і Афродіті, який тепер розкопують археологи декілька років підряд. Вони харчувалися рибою, яку щедро поставляв їм Лиман, хлібом - з гіперборейського Лісостепу і м'ясом, яке їм обмінювали на вино людино-коні - скіфи, володарі пасовищ і худоби. 

Острів Березань - це як стик двох культур: грецької - античної і скіфської, умовно автохтонної. Цар Скіл і його дружина, благородна гречанка з Борисфену. Цар скіфів не має права жити як елліни і поклонятися їх богам, упевнені одноплемінники. І стикаються, і набирають силу протиріччя: родова традиція і привнесений імпульс іншої культури. Скільки ще таємниць зберігає в собі острів Березань, можна лише здогадуватися…Унікальне місце Сили чекає на Вас.

Автор – В’ячеслав Кулаков